Обидва чоловіки повернулися до неї. Павло зробив крок.
— Машо, зачини двері.
Але вона дивилася на Віктора.
— Андрій попросив Павла подзвонити при тобі?
Віктор повільно засунув руки в кишені.
— Маячня. У нього завжди був талант вигадувати.
— Навіщо?
Павло відповів, не відриваючи очей від Віктора:
— Андрій хотів перевірити, чи стежать за ним. Сказав мені: “Подзвони о восьмій, скажи про розмову. Я залишу телефон на гучному. Нехай Вітя почує, ніби я їду до тебе”. А сам збирався до Сергія Литвина з документами. Але дорогою…
Він запнувся.
Марія відчула, як усередині все стиснулося в тугий вузол. Отже, в останній вечір Андрій не кинув її з Лізою, в якої була температура, заради Павла. Він намагався захистити їх. Він стояв тоді в коридорі, цілував доньку в гарячий лоб і казав Марії: “Я швидко, чесно”. А вона образилася. Сказала: “Звісно, твій Павло важливіший”. Андрій подивився на неї дивно, ніби хотів щось пояснити, але тільки обійняв.
Це були останні слова, які вона кинула йому вслід.
“Твій Павло важливіший”.
Марія вчепилася в дверний одвірок.
— Ідіть обоє, — прошепотіла вона.
— Машо… — почав Павло.
— Обоє.
Віктор підняв руки.
— Як скажеш. Завтра о десятій я заїду. Не роби дурниць.
Він пішов униз першим. Павло залишився на майданчику.
— Я залишу номер Сергія повідомленням. І… Машо, не залишайся сама. Хоча б сусідку поклич.
Вона зачинила двері, засунула засув і ланцюжок, потім притулилася лобом до холодного дерева. У кімнаті Ліза знову заплакала уві сні.
Ніч тяглася без кінця. Марія не лягала. Вона перенесла Лізу до себе на ліжко, сіла поруч і до світанку слухала її дихання. Кілька разів їй здавалося, що в замку ворушиться ключ. Вона вставала, перевіряла двері, поверталася. О третій ночі відкрила теку Віктора й почала порівнювати підписи з тими, що були на флешці. Різниця була видна навіть їй: у підроблених документах Андрій писав своє прізвище надто рівно, без звичного різкого нахилу.
Уранці вона подзвонила Сергію Литвину.
Він відповів не відразу, сонно й насторожено:
— Слухаю.
— Це Марія Коваленко. Дружина Андрія.
На тому кінці стало тихо.
— Маріє… Прийміть мої співчуття.
Вона стиснула телефон.
— У мене його лист. І флешка.
Сергій видихнув.
— Де ви зараз?
