— Машо, — голос став м’якшим. — Я розумію, тобі тяжко. Але Андрія вже немає. А Ліза є. Їй потрібен дах над головою.
Марія сперлася плечем об стіну.
— Ти казав, квартира під питанням.
— Так і є.
— Через які документи?
Пауза тривала менше секунди, але Марія її почула.
— Я тобі показував.
— Я погано пам’ятаю.
— Авжеж, погано. Ти в шоку. Тому я й допомагаю.
— Надішли мені копії.
Віктор тихо зітхнув.
— Не влаштовуй дурниць. Відчиняй.
Марія подивилася на ланцюжок. Старий, хлипкий. Андрій усе збирався поставити нормальний замок, але відкладав: то кран потік, то Лізі зимові чобітки знадобилися.
— Я викличу поліцію, — сказала вона, сама не вірячи своєму голосу.
За дверима стало тихо. Потім Віктор розсміявся. Неголосно, майже лагідно.
— Поліцію? На рідного брата твого чоловіка? За що? За те, що приніс документи?
— За те, що ломишся вночі.
— Зараз восьма вечора.
Марія раптом відчула сором — безглуздий, пекучий. Справді, за вікном ще горіли вікна сусіднього будинку, у під’їзді хтось спускався зі сміттєвим пакетом. Але для неї останні дні злилися в одну довгу ніч.
Телефон знову завібрував. На екрані висвітилося повідомлення з невідомого номера: “Це Павло. Я біля під’їзду. Він зайшов? Не відчиняй”.
Марія стиснула телефон у долоні.
— Машо, — сказав Віктор уже тихіше. — Павло приходив?
Вона не відповіла.
— Я бачив його машину. Сподіваюся, ти не слухала це сміття. Він Андрія втягнув, він же тепер ховатиметься за твоєю спідницею.
Внизу грюкнули двері під’їзду. Почулися швидкі кроки сходами. Віктор відступив від вічка й різко повернув голову.
— Вітю, — долинув голос Павла. — Відійди від дверей.
— А ти чого тут вартуєш?
— Відійди, сказав.
Марія припала до вічка. Павло стояв на майданчику, куртка мокра, обличчя сіре. Віктор усміхався, але плече в нього сіпнулося — ліве, те саме.
— Не лізь у сім’ю, Морозе.
— Сім’ю? Ти серйозно?
— Серйозно. І раджу тобі згадати, що в день аварії ти дзвонив Андрієві останнім.
Павло зблід.
— Бо він сам просив мене подзвонити при тобі. Щоб ти подумав, що він їде до мене.
Віктор перестав усміхатися.
Марія відчинила двері на ланцюжок.
— Що?
