На порозі стояли двоє. Один показав посвідчення.
— Галино Андріївно Лозова? Слідчий Гриценко. Нам треба поговорити.
Вона миттєво стала слабкою. Плечі опустилися, рука лягла на груди, голос затремтів.
— Звісно, проходьте. Щось із Марточкою? Я всю ніч місця собі не знаходжу.
— У нас є підстави вважати, що ви причетні до її отруєння. На відеозаписі видно, як ви додаєте таблетки в напій.
Галина Андріївна зблідла, але швидко взяла себе в руки.
— Які таблетки? Це трави. Домашній збір. Я хотіла допомогти їй, у бідної дівчинки проблеми по-жіночому.
— Лікарі кажуть про сильне снодійне. І доза була небезпечною.
— Мені зле, — прошепотіла вона, хапаючись за одвірок. — Серце. Я хвора людина.
— Медичну допомогу вам нададуть за потреби, — сухо відповів слідчий. — Зараз ви затримані за підозрою в замаху на вбивство.
— Де Тарас? — зірвалася вона. — Покличте мого сина. Він не дозволить.
— Ваш син дає свідчення.
Ця фраза позбавила її сил більше, ніж звинувачення. Галина Андріївна опустилася на стілець, дивлячись перед собою широко розплющеними очима.
— Він не міг. Мій хлопчик не міг вибрати її.
Коли її виводили, сусіди визирали з-за прочинених дверей. Та сама ввічлива жінка, яка віталася біля ліфта, скаржилася на серце й завжди носила акуратні хустки, тепер ішла між двома працівниками поліції, шепочучи щось про зраду сина.
У лікарні в цей час сталося те, чого Тарас боявся чекати. Марта поворухнула пальцями. Медсестра помітила рух, покликала лікаря, і за кілька хвилин у палаті пожвавилося. Повіки Марти здригнулися, очі розплющилися не відразу, ніби їй довелося піднімати важкі віконниці зсередини.
Коли Тарас увійшов, вона дивилася в стелю і, здається, ще не розуміла, де перебуває. Він підійшов обережно, як до людини, яку можна злякати гучним диханням.
— Марто.
Вона повільно повернула голову.
— Тарас?
— Я тут. Усе закінчилося. Маму затримали. Я бачив запис. Знаю про детектива, про таблетки, про все. Пробач мені.
Її губи ледь помітно здригнулися.
— Я боялася, що не встигну.
— Не говори. Тобі не можна напружуватися. Я поруч.
Він тримав її руку і вперше за багато років відчував не материнську владу за спиною, а порожній простір, у якому було страшно, боляче, але можна було дихати. Ця свобода прийшла надто дорогою ціною…
