— Наступної суботи я хочу поїхати до мами. Не у справі. Просто.
— Поїдемо.
Він помовчав.
— І ще. Я хочу вступати на юридичний. Я вже дивився програми.
— Подивимося разом.
— Добре.
Вони спустилися сходами. Данила йшов у своєму ритмі: уважно, ретельно, з тростиною. Довкола жив звичайний город. Жінка котила візочок, десь дзвенів велосипед, у дворі гавкав собака, машини проїжджали весняними калюжами.
Ольга Іванівна відчинила машину. Вони сіли. Вона не відразу ввімкнула двигун. Дивилася на дерева, на сірий будинок суду, на людей, які проходили повз і не знали, що щойно для двох людей закінчилася ціла епоха.
— Бабусю, — тихо сказав Данила. — Ти плачеш?
— Ні.
— Я бачу.
Вона провела долонею по обличчю.
— Поїхали додому.
— Поїхали.
Удома Ольга Іванівна поставила чайник.
Данила сів за той самий кухонний стіл, за яким вони сиділи в перший вечір після похорону. Зняв рюкзак, дістав блокнот, відкрив останню списану сторінку. Подивився на неї кілька секунд.
Потім узяв ручку і поставив крапку.
Акуратно. Лівою рукою.
Ольга Іванівна поставила перед ним чашку. Потім вийшла до кімнати й принесла фотографію: молода Ірина тримає маленького Данилу на руках і дивиться на нього тим самим поглядом, який Ольга Іванівна пам’ятала з першого дня його життя.
Не тривога.
Не замилування.
Рішучість.
Вона поставила фотографію між чашками.
Данила дивився на неї довго.
— Вона б сказала, що ми все зробили правильно? — спитав він.
— Так, — відповіла Ольга Іванівна. — Саме так.
— А потім?
— А потім налила б чаю і спитала: що далі?
Данила раптом усміхнувся. Тихо, по-справжньому.
— Що далі?
Ольга Іванівна обхопила долонями свою чашку.
— Далі — школа. До кінця навчального року залишилося шість тижнів. Спочатку закінчиш її. Потім будемо дивитися програми.
— Домовилися.
За вікном був квітень. У квартирі було тихо й тепло. На столі стояла фотографія Ірини з сином на руках.
Усе, що вона встигла дати Данилі, було тут: у його спокійній поставі, у блокноті з крапкою, в умінні говорити фактами, у силі не поспішати, коли біль вимагає негайної відповіді.
Ірина не встигла закінчити сама.
Але вона встигла підготувати того, хто довів справу до кінця.
