За місяць Ольга сиділа на терасі заміського будинку Ніни Степанівни, загорнувшись у теплий плед. На старому табуреті височів Елвіс і пильно стежив за подвір’ям. Поруч парувала чашка трав’яного чаю, на тарілці лежала гірка маминих пиріжків з яблуками.
Метрів за двадцять від тераси, по коліна в багнюці, працювала добре знайома постать у забрудненій спецовці. Олексій із приреченою впертістю розмахував важкою кувалдою, заганяючи в землю сталеві труби. Ранкову каву сьогодні він не допив, а вчора не зміг додивитися футбольний матч.
Провівши тієї ночі дві години під материнськими дверима й не дочекавшись пощади, Олексій усе-таки повернувся до дружини. Ольга відчинила не відразу й впустила його лише після того, як він прийняв її суворі умови: іншого виходу в чоловіка не залишалося.
Тепер Олексій працював на двох роботах. Удень він і далі працював у службі доставки, а ввечері й на вихідних — у службі таксі на автомобілі підвищеного класу. Зарплатну картку він урочисто передав дружині, а на пальне й недорогий комплексний обід у їдальні отримував суворо розраховану суму.
Уперше банківський борг справді погашався його заробітком. Крім того, за викинуті на майданчик сумки настало окреме покарання працею. Ніна Степанівна давно скаржилася, що старий паркан на задньому дворі завалився. Наймати робітників було дорого, тож Ольга призначила чоловіка безплатним виконавцем.
— Може, дамо йому перепочити й перекусити? — спитала мати, виходячи на терасу й витираючи руки об фартух. Вона з певним співчуттям подивилася на зятя, який тепер намагався викорчувати впертий старий пень…
