Дружнє спілкування між ними тривало. Бачачи доброту Оксани, Богдан дедалі сильніше тягнувся до неї, і поступово дружба переросла в глибше почуття. Він зрозумів, що зустрів жінку, з якою хоче пройти життя, а вона, помітивши, як багато в них спільного, відповіла йому взаємністю.
У тихому селі, куди вона приїхала, намагаючись почати життя заново після розлучення, Оксана здобула те, чого раніше марно шукала: дім, близьких і спокійну впевненість у завтрашньому дні. Щастя торкнулося не лише її. Підібране в підвалі кошеня, якого назвали Димком, виросло міцним дорослим котом і по-діловому захищало двір від шкідників.
Через півтора року в Оксани й Богдана народилася донька. Коли дівчинка трохи підросла, великий затишний будинок наповнився її сміхом і квапливим тупотом маленьких ніжок. Життя нарешті налагодилося, і вона була вдячна небесам за здобуте щастя.
Іноді Оксана згадувала день, коли вважала себе остаточно розореною і викинутою з чужого життя. Тоді старий сільський будинок здавався останнім прихистком, купленим від безвиході. Насправді ж саме завдяки цьому будинку вона знайшла батька, кохання й родину. Втративши після розлучення майже все, вона отримала незрівнянно більше й ні про що не шкодувала.
