Роман різко підвівся.
— Цього разу він не добереться до нашого сина. Богдане, Оксані й хлопчикові потрібна охорона.
Той уже набирав номер.
— Я зв’яжуся з кількома перевіреними колегами. Вплив Григорія надто великий, тому довіряти можна не всім.
Поки Богдан домовлявся про захист, Роман намагався заспокоїти Оксану. Він і сам боявся, але розумів: погроза батька була ознакою того, що той відчув наближення розплати.
— Страх зараз природний, — тихо сказав він. — Головне — не дозволити йому знову змусити нас відступити.
Оксана випросталася й витерла сльози.
— Максим — усе моє життя. Я більше не дам батькові перемогти.
Надвечір становище стало ще небезпечнішим. Григорій послав двох людей стежити за готелем, де зупинилися Роман і Богдан. Підозріла машина кілька разів повільно проїхала повз вхід. Богдан помітив її й разом із колегою перехопив спостерігачів, перш ніж ті встигли виконати доручення.
Розмова вийшла короткою й напруженою. Богдан не опускав зброї.
— Або ви зараз розповідаєте, навіщо приїхали, або продовжите розмову вже під арештом.
Один із чоловіків швидко зрозумів, що опиратися марно. Він зізнався: Григорій мав намір вивезти Максима за кордон і сховати в одному зі своїх віддалених будинків. Хлопчика хотіли відібрати в батьків до того, як зібрані докази офіційно передадуть слідству.
Почувши це, Роман відчув такий гнів, що йому знадобилося кілька секунд, аби знову заговорити рівно. Але лють не позбавила його обережності. Наступного дня Оксану й Максима перевезли в захищене місце під охорону поліції, а Богдан продовжив збирати відомості.
Невдовзі стало відомо, що Григорій збирається провести закриту зустріч з учасниками злочинної групи у своєму відлюдному офісі. Там його можна було застати разом зі спільниками й документами, що підтверджували незаконні справи. Це був шанс закінчити боротьбу раніше, ніж він устигне здійснити погрозу…
