Життя без прикрас— Богдане, ти чуєш? — Свекруха сплеснула руками. — Твоя дружина записує кожен шматок, з’їдений твоєю матір’ю. А я вас обох люблю!
— Тоді спершу поверніть те, що позичали, — з гіркотою відповіла Оксана. — Потім говоритимемо про любов.
— Повтори.
— Поверніть борг. А розмови про любов залиште при собі.
Лідія Степанівна різко обернулася до сина.
— Ти справді дозволиш їй говорити зі мною в такому тоні?
На кухні запала тиша. Оксана перестала дихати: від відповіді чоловіка залежало значно більше, ніж гроші в блокноті. Якщо він знову промовчить, образа вже стане між ними самими. Богдан повільно підвів погляд. По його обличчю було видно, як важко йому вимовити наступну відповідь…
— Пробач, мамо, але Оксана має рацію. Ми самі ледве даємо собі раду: платимо за житло, витратилися на машину, ще потрібні меблі. Не можна без кінця перекладати на нас наслідки твого рішення.
— Ось як… І рідний син рахує кожен з’їдений мною шматок.
— Ніхто не відмовляє тобі в їжі, — твердо сказав він. — Але в будь-якої допомоги мають бути межі. Ти сама поставила нас у таке становище.
Свекруха мовчки забрала принесені пиріжки. Біля виходу вона затрималася й подивилася на Богдана так, ніби бачила його вперше.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.