— Рік тому ви відмовилися допомогти нам із першим внеском, зате заради Мар’яни продали квартиру й віддали їй усі гроші. Ви могли розпорядитися власністю на свій розсуд. Але тепер постійно приходите їсти до нас і щотижня просите в борг, жодного разу не повернувши попереднього.
Лідія Степанівна зблідла.
— Як ти можеш рахувати для мене їжу? Я мати твого чоловіка.
— А я більше не можу вдавати, ніби нічого не відбувається.
Оксана вийняла з шухляди блокнот і розгорнула списану сторінку.
— За два місяці ви взяли тридцять дві тисячі. І тут немає вартості продуктів, які йдуть на часті сніданки й вечері.
Вона тримала блокнот перед собою не як зброю, а як доказ того, що її докори з’явилися не на порожньому місці. Однак для Лідії Степанівни самі записи стали образою…
