Вона зблідла.
— Що?
Донька мовчки показала екран. Навпроти прізвища Кравченко стояла позначка про зарахування на бюджет.
Наталя перечитала рядок. Потім ще раз.
— Ти пройшла.
Соня підскочила.
— Я пройшла.
Вони обійнялися посеред кімнати.
Донька сміялася й водночас плакала.
— Мамо, я вступила. Сама. На бюджет.
— Я бачу.
— І ніяких коледжів.
— Ніяких.
Соня відсторонилася.
— І багатий наречений поки теж не потрібен.
Обидві розсміялися. За кілька годин зателефонував Павло. Ймовірно, донька сама надіслала йому повідомлення.
— Наталю, Соня вступила?
— Так.
— На бюджет?
— Так.
Він помовчав.
— Молодець.
— Так.
— Я завжди казав, що вона здібна.
Наталя нічого не відповіла. Павло зрозумів паузу.
— Не починай.
— Я не починала.
— Гаразд. Передай, що я пишаюся.
— Скажи їй сам.
На цьому розмова закінчилася. До осені становище Павла стало значно гіршим, ніж він очікував після розлучення.
Перший час він жив у матері. Однокімнатна квартира Галини Іванівни швидко виявилася надто тісною для двох дорослих людей. Свекруха звикла лягати рано.
Павло повертався пізно. Він займав єдину кімнату, розмовляв телефоном, залишав речі в передпокої. За місяць мати заговорила про переїзд.
— Павлушо, тобі треба своє житло шукати.
— Яке своє?
— Орендувати.
— У мене пів зарплати тепер піде на оренду.
— А що робити?
— Може, я поки в Іри поживу.
Галина Іванівна подивилася на сина.
— Ти з нею сам говори.
Павло зателефонував сестрі. Ірина відреагувала одразу.
— Ні.
— Я ще не сказав, на який час.
— Усе одно ні.
— Іро, я тобі квартиру купив.
— Мені й Денискові.
— Двокімнатну.
— От саме. Дві кімнати. Одна моя, друга — дитини.
— Я можу в Дениса.
— Ти хочеш виселити племінника з кімнати?
Павло не повірив почутому.
— Я п’ять мільйонів на це житло віддав.
— Ти подарував квартиру мамі.
— Для тебе.
— Я не просила тебе потім сюди переселятися.
Розмова закінчилася скандалом.
Наступного дня він приїхав особисто. У суперечку втрутилася Галина Іванівна.
— Павле, не тисни на сестру. У неї дитина.
— А я хто?
— Дорослий чоловік.
— Коли вам гроші були потрібні, я був рідним сином і братом.
Ірина підвищила голос.
— Ніхто тебе силоміць не змушував.
— Мама щодня дзвонила.
— І що? У тебе своєї голови немає?
Ця фраза остаточно вивела його з себе.
— Тоді продавайте квартиру. Купимо тобі щось дешевше. Решту заберу.
Ірина підскочила.
— Ти зовсім з глузду з’їхав?
— Це мої гроші.
— Квартира оформлена на маму.
Галина Іванівна відразу підтримала доньку.
— Продавати нічого не будемо. І не тисни на нас. Тим паче я вже написала заповіт на Іру…
