— Ти зараз серйозно? Уже й про заповіт подбала?
— Ірі з Дениском тут зручно. А я маю їх захистити. Моя однокімнатна квартира однаково тобі дістанеться за заповітом.
— А зараз мені що накажеш робити? Мені незручно жити в тебе.
Мати розвела руками.
— Зніми квартиру.
Павло подивився на обох жінок і вперше побачив ситуацію з іншого боку.
Поки допомога йшла від нього, жертва здавалася природною. Тепер пожертвувати зручністю пропонувалося Ірині. І вона відмовлялася.
За тиждень Павло з’їхав від матері в невелику однокімнатну квартиру на околиці. Наталя дізналася про це від Соні.
— Тато тепер орендує житло, — сказала донька.
— Зрозуміло.
— Тітка Іра його не пустила.
— Це їхня справа.
Соня подивилася на матір.
— Тобі зовсім його не шкода?
Наталя замислилася.
— Мені шкода, що все закінчилося саме так. Але виправляти його вибір замість нього я більше не буду.
Донька кивнула. Перед початком навчального року вони все-таки повернулися до тієї поїздки, з якої почалася ця історія.
Наталя сиділа на ліжку з ноутбуком і вибирала готель. Соня зазирнула до кімнати з двома горнятками.
— Кава?
Наталя скоса глянула на чашки.
— Тільки постав подалі від ліжка.
Донька розсміялася.
— Тепер ти боїшся кави?
— Ні. Не хочу ще щось знайти під матрацом.
Вони вибрали невеликий готель біля моря. Цього разу Наталя бронювала номер не для поїздки з чоловіком.
Вони поїхали вдвох із Сонею. П’ять днів гуляли, плавали, їли морозиво на набережній, обговорювали майбутніх викладачів і студентське життя. Павло майже не телефонував доньці.
Останнього вечора вони сиділи в кафе біля води.
— Мамо, ти шкодуєш, що знайшла ту папку?
Наталя замислилася.
— Ні.
— Якби ти нічого не дізналася, ви, може, й досі були б разом.
— Ми б жили разом. Але потім я все одно дізналася б.
Соня подивилася на неї.
— Я рада, що все закінчилося.
— Я теж.
Після повернення Наталя відкрила окремий вклад на своє ім’я. Тепер вона сама керувала заощадженнями й більше не збиралася передавати будь-кому право вирішувати, що важливіше для її родини. За кілька днів прийшло повідомлення від Галини Іванівни.
«Наталю, поговори з Павлом. Він зовсім віддалився від нас».
Наталя прочитала й видалила.
Ще за годину написала Ірина:
«Павло перестав допомагати Денискові із секцією. Може, ти на нього вплинеш?»
На це повідомлення Наталя навіть не стала відповідати.
Тепер колишній чоловік сам визначав, кому допомагати і скільки віддавати. Тільки розпоряджатися її грошима він більше не міг. Увечері Соня повернулася з університетських зборів, кинула сумку на стілець і радісно сказала:
— Мамо, уявляєш, нам уже дали перше завдання.
— Навчальний рік почався.
— От саме.
Наталя розсміялася й поставила чайник. За вікнами починався звичайний осінній вечір. У їхній квартирі більше ніхто не ховав документи.
Ніхто не вирішував за Соню, якої освіти їй досить. Ніхто не пояснював Наталі, що її праця варта менше лише тому, що чоловік отримував більшу зарплату. Павло хотів одним рішенням забезпечити сестру й зберегти все інше для себе.
Квартиру Ірині він справді залишив. Тільки заплатив за цей подарунок власною часткою в домі, довірою дружини й близькістю доньки. Наталя нічого в нього не відібрала.
Вона просто перестала оплачувати його вибір.
