— А якщо це важливо?
— Може, не можна чіпати…
Слово «важливо» вдарило Катерину сильніше, ніж будь-які звинувачення. Перед нею спалахнула квартира в день смерті: зім’ятий плед на дивані, чашка з недопитим чаєм, Грім, що дряпав двері кабінету, її власні руки, які не влучали ключем у замкову шпарину, і та страшна тиша за дверима, з якої вона зрозуміла все раніше, ніж побачила Остапа.
Тоді все було сплутане й швидке. Швидка. Лікар. Тарас. Пошуки документів. Сусіди на майданчику. Грім, який не підпускав нікого до килимка біля дивана, поки Катерина не крикнула на нього крізь сльози. Вона вирішила, що пес збожеволів від горя.
А може, він уже тоді знав те, чого не зрозуміла вона.
Тарас дістав телефон.
— Добре. Я сам подзвоню, раз вам усім потрібен цирк.
Він зробив два кроки вбік, але Мирон уже набирав номер. Говорив спокійно, чітко називав місце, пояснював, що під час похорону виявлено предмет, можливо пов’язаний зі смертю людини.
Катерина стояла біля могили й дивилася на пакет у багнюці. Усередині неї, під важким шаром заціпеніння, починало підніматися щось гостре, живе й лячне.
Це було вже не лише горе.
Це була підозра.
Прощання після цього продовжилося як уві сні. Людей попросили відійти. Хтось намагався шепотітися, хтось робив вигляд, що нічого особливого не сталося. Земля глухо падала на кришку труни. Катерина не плакала. Сльози ніби вигоріли ще в морзі, коли їй видали пакет із речами Остапа: годинник, ключі, зім’яту хустинку й порожню коробочку від серцевих таблеток. Тоді вона притисла цей пакет до грудей і раптом згадала, як за тиждень до смерті Остап вийшов до сніданку в різних шкарпетках і розсміявся: «У нашому віці, Катрусю, треба триматися яскраво».
Тепер його засипали землею, а вона думала про темний флакончик у вінку, який принесла не вона.
Поліція приїхала хвилин за сорок. Двоє чоловіків у формі й жінка в темній куртці, яка представилася слідчою Вірою Литвин. Вона говорила без показної лагідності, але спокійно, і від цього Катерині стало трохи легше. Віра оглянула пакет, сфотографувала землю, вінок, сліди, попросила всіх, хто бачив момент падіння пакета, назвати свої дані.
Тарас швидко повернув собі впевнений вигляд.
— Прошу зафіксувати, що вінок міг бути пошкоджений до передачі, — заявив він. — Ми купили його готовим. Жодних пакетів туди не клали.
— Хто забирав замовлення? — спитала Віра.
— Я.
— Сам?
