Життя без прикрасВід життя з батьками в пам’яті майже нічого не залишилося. Самотність, біль і відчай стерли обличчя мами й тата. Навіть брат майже забувся. Іноді уві сні виникали невиразні образи — немов пам’ять зло кепкувала з неї. Зрідка повертався знайомий погляд сіро-блакитних очей, і тоді Оля прокидалася з мокрим від сліз обличчям.
П’яний чоловік починав допитуватися:
— Що за мужика ти уві сні називала?
— Брат мені наснився. Андрій.
— Який ще брат? Ти з дитбудинку, не було в тебе ніяких братів! Коханчик наснився, от і вигадуєш. Думаєш, прикриєшся братом, і я не зрозумію, що ти мені зраджуєш?
Пояснення не допомагали. Починався черговий скандал, за ним — побої. Оля терпіла: їй здавалося, що йти нікуди. Вона проклинала своє нікчемне, пропаще життя, але іншого життя не знала.
Одного разу їй знову наснився Андрій. Після цього чоловік накинувся на неї з кулаками, а потім схопився за ніж. Оля відбивалася, захищалася, намагалася втекти. Вона боялася, що він її заріже. Усе сталося так, що вона сама не зрозуміла: чоловік упав і напоровся на лезо.
Шум у їхній квартирі сусіди чули не вперше. Літня жінка поверхом нижче часто телефонувала дільничному й до відділення поліції, коли нагорі кричали, гуркотіли табурети, що падали, на підлогу летіли каструлі. Тепер крики почалися знову. Сусідка не витримала й знову викликала поліцію.
Олю з ножовими пораненнями відвезли швидкою до лікарні. Там їй зашили різані й колоті рани на руках. Із лікарні вона потрапила до СІЗО.
Чоловік помер. Хто займався похороном, Оля не знала й знати не хотіла. Каяття не було. Не було й горя від його смерті, як не було радості від того, що більше він не питиме й не битиме її. Тільки туга, спустошення, байдужість.
Рани на руках майже не боліли — вона ледь їх відчувала. Постійні побої привчили її до болю. Після зламаних ребер, вибитої щелепи, переламаних пальців ці рани здавалися дрібницею. Усе життя було переламане.
Оля підписувала папери й протоколи байдуже, не намагаючись доводити невинуватість. Пояснювати, як усе сталося, вона не хотіла й не могла. Опустила руки, пливла за течією. Після дитячого будинку й страшного сімейного життя на неї чекало життя за ґратами — їй було байдуже. Боротися вона більше не збиралася. І хлопчиська, який вбіжить у хвіртку, чекати перестала.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.