— Я поїду з тобою.
— Дякую, — відповіла вона. — Мені це потрібно.
Напередодні суду Аліна майже не спала. О п’ятій ранку перестала намагатися, заварила каву й сіла біля вікна. Небо поступово світлішало, у сусідніх будинках загорялися вікна, місто прокидалося звичайним життям.
О дев’ятій приїхав Андрій. До суду вони їхали мовчки.
Біля будівлі вже стояли журналісти. Щойно Аліна вийшла з машини, як на неї посипалися запитання:
— Ви знали про минуле Горіна?
— Що хочете сказати обвинуваченому?
— Як ви пережили обман?
Андрій закрив її собою й провів усередину.
У залі було тісно й холодно. Лави для слухачів, стіл судді, місця обвинувача й захисника, металеве огородження для підсудного. Віктора ще не привели.
Аліна сіла в перший ряд. Андрій сів поруч. Поступово зал заповнився: журналісти, працівники суду, обвинувач, адвокат. Рівно о десятій відчинилися двері.
Віктора ввели двоє конвоїрів.
Він виглядав змарнілим, блідим, постарілим. Але коли побачив Аліну, в його очах не було ні каяття, ні сорому. Лише холодна порожнеча.
Аліна відвернулася.
— Встати, суд іде, — оголосив секретар.
Суддя увійшла, зайняла місце, відкрила матеріали.
— Розглядається кримінальна справа щодо Віктора Горіна, обвинуваченого у вбивстві. Підсудний, обвинувачення вам зрозуміле?
Віктор підвівся.
— Так.
— Провину визнаєте?
Він мовчав кілька секунд. Захисник нахилився до нього, але Віктор не подивився в його бік.
— Визнаю, — сказав він глухо. — Я вбив Єву Горіну п’ятнадцять років тому.
Залою пройшов шум. Суддя зажадала тиші.
— Розкажіть обставини.
Віктор почав говорити монотонно, ніби переказував не своє життя, а чужий протокол. Сварка. Образи. Злість. Його руки на її горлі. Єва пручалася, дряпала його, намагалася вирватися. Він тримав. Потім — хрускіт. Тиша.
Аліна слухала, відчуваючи, як усередині все кам’яніє. Андрій узяв її за руку. Вона стиснула його пальці до болю.
Віктор говорив далі: підвал, простирадла, земля, пісок, бетон, продаж будинку, нове життя.
— Потім ви познайомилися з Аліною Соколовою, — сказала суддя. — Поясніть ваші наміри.
Віктор повернув голову до неї.
— Я зустрів її на діловій вечері. Дізнався, що в неї є частка у великій компанії. Вона підходила. Забезпечена. Самотня. Довірлива.
Аліна опустила погляд. Кожне слово било майже фізично.
— Я залицявся до неї. Вона швидко повірила. Я хотів оформити шлюб. Не думав, що старі відомості спливуть. Коли отримав новий документ, не вказав Єву. Був певен, що ніхто вже нічого не знайде.
— Ви навмисно приховали чинний шлюб?
— Так. Якби сказав, почали б питати, де дружина. Цього не можна було допустити.
— Ви каєтеся?
