— Горін поки що відмовляється давати свідчення, вимагає захисника. Завтра буде серйозний допит. Перед ним треба провести офіційне впізнання: ви підтвердите, що саме ця людина реєструвала з вами шлюб.
Аліна погодилася.
Наступного дня її привели до невеликої кімнати з дзеркальним склом. По той бік стояли п’ятеро чоловіків приблизно одного віку й статури.
— Під яким номером людина, з якою ви оформляли шлюб? — запитав Климов.
Аліна подивилася.
Віктор стояв третім. Обличчя нерухоме, погляд порожній, ніби те, що відбувається, його не стосувалося.
— Третій, — сказала вона.
— Упевнені?
— Так.
Після впізнання в неї підкосилися ноги. Климов запропонував сісти.
— Вам зле?
— Важко.
— Зараз почнеться допит. Ви можете піти. Або залишитися в сусідній кімнаті й дивитися трансляцію.
Аліна помовчала.
— Я залишуся. Мені треба почути.
У сусідній кімнаті стояв монітор. На екрані Віктор сидів за столом. Поруч — його захисник. Климов сів навпроти.
— Вікторе Горін, вам пред’явлено обвинувачення у вбивстві Єви Горіної. Ви визнаєте провину?
Віктор мовчав. Захисник нахилився до нього, щось тихо сказав.
— Мій підзахисний поки що відмовляється від надання свідчень, — промовив захисник.
— Добре, — Климов розкрив папку. — Тоді я озвучу матеріали. У день зникнення вашої дружини сусіди чули гучну сварку. Після цього ви кілька днів майже не виходили з дому. Потім почали роботи в підвалі. Свідки бачили мішки, будівельні матеріали, завезений пісок і щебінь. Пізніше ви оформили консервацію підвалу й продали будинок за ціною нижчою за ринкову. Заяву про зникнення дружини ви не подавали.
Віктор дивився в стіл.
— Я думав, вона пішла, — раптом сказав він хрипко. — Ми посварилися. Вона кричала, що піде. Я вийшов із дому. Коли повернувся, її вже не було. Вирішив, що поїхала до знайомої.
Захисник сіпнувся, ніби хотів зупинити його, але Віктор продовжив:
— Потім минув час. Я вирішив, що так усім краще.
— Тоді поясніть, чому її останки знайшли під бетонною підлогою у вашому підвалі, — спокійно сказав Климов.
Віктор зблід.
— Я не знаю.
— На останках зафіксовано травми, які не схожі на випадковість. Зламана шия, пошкоджені ребра. Її вбили й сховали у вашому будинку.
Віктор опустив голову.
— Я хочу поговорити із захисником.
— У вас буде час.
Екран згас.
Аліна сиділа нерухомо. Навіть тепер він брехав. Навіть коли Єву дістали із землі.
За якийсь час допит продовжився. Віктор виглядав інакше: сірим, стомленим, ніби всередині нього щось осіло.
— Ви готові давати свідчення? — запитав Климов.
— Так, — сказав він. — Розповім.
Голос у нього був глухий і майже безживний.
— Ми посварилися. Єва казала, що я нікчема, що не здатен забезпечити сім’ю. Сказала, що шкодує про шлюб. Я розлютився. Схопив її. Ми штовхалися. Вона впала.
— У неї зламана шия і кілька ребер, — перебив Климов. — Експертиза вказує на спрямований вплив, а не на просте падіння.
Віктор закрив обличчя руками.
— Добре. Я задушив її. Вона впала, а я злякався, що вона піде в поліцію. Схопив за горло й тримав, поки вона не перестала дихати. Потім зрозумів, що зробив. Але вже було пізно.
Аліна затиснула рот долонею, щоб не скрикнути.
— Далі?
