Це ж мій брат. Моя сім’я.
Але ввечері, коли я приїхала додому з пачкою ліків, Артем сидів на кухні й їв мамин борщ. Він тоді ще був сам, без Лери. Розповідав, що хоче відкрити «маленьку справу», просив батька підписати поруку за позикою.
— Тату, ну дім же все одно потім мені з Анькою залишиться, — говорив він легко. — Яка різниця?
Батько довго дивився на нього. Я стояла в коридорі з пакетом з аптеки і раптом зрозуміла, що юрист мав рацію. Не тому, що Артем злий. А тому, що він звик вважати чуже своїм майбутнім, не помічаючи, якою ціною це чуже втримують.
Після тієї розмови батьки самі порушили тему дарування. Мама не хотіла: боялася образити сина. Батько наполіг. Ми оформили одну третину. Не таємно, але й не оголошували. Артемові батько збирався сказати сам, коли той приїде поговорити спокійно. Але Артем не приїздив. Потім з’явилася Лера.
Наступного дня після скандалу Артем написав мені в месенджері: «Ти зруйнувала сім’ю». Я прочитала повідомлення в автобусі, повертаючись із роботи. За вікном тягнулися сірі вітрини, люди стояли пліч-о-пліч, пахло мокрими куртками й чужими парфумами. Я дивилася на екран і відчувала, як у горлі збирається клубок. Хотілося відповісти різко, боляче, щоб він бодай на секунду відчув те, що відчували ми. Але я написала тільки: «Приїжджай до батьків без Лери. Поговоримо».
Він не відповів.
За два дні Лера прийшла сама.
Я відчинила двері й спершу навіть не впізнала її без плаща. На ній був світлий светр, волосся зібране в хвіст, у руках — пакет із фруктами.
— Артема немає, — сказала я.
— Я до Наталії Іванівни.
Мама визирнула з кухні. Побачивши Леру, розгубилася. У нашій сім’ї не вміли виганяти людей із порога, навіть якщо ці люди приходили з холодними очима.
— Проходьте, — сказала мама.
Я не хотіла лишати їх удвох. Стала біля раковини, почала мити чашки, хоча вони були чисті. Лера поклала фрукти на стіл, дістала яблука, мандарини, банани.
— Я розумію, що в перший день усе вийшло грубо, — сказала вона. — Артем запальний. Він дуже переживає, що його відсунули.
Мама зітхнула.
— Його ніхто не відсував.
— Але він так почувається. А чоловік, коли почувається зайвим у власній сім’ї, може наробити дурниць.
Я почула в цьому не співчуття, а попередження.
— Яких дурниць?
