Юристку знайшла тітка Люба, дала телефон однієї своєї знайомої. Лідія Степанівна — жінка років сорока п’яти, стримана, з короткою стрижкою. Кабінет був маленький, скромний, на столі стояли чайник і фотографія двох підлітків. Оксана розповіла все по порядку, без сліз, тільки один раз голос здригнувся, коли переказувала запис про «мама не справляється».
Лідія Степанівна слухала уважно, вряди-годи щось занотовуючи в блокнот.
— Матеріал у вас, — сказала вона, коли Оксана закінчила, — дуже хороший. Акуратний.
— Зазвичай до мене приходять з емоціями, без паперів. У вас навпаки. Це ваша велика сила.
Оксана кивнула.
— Мені дитину треба захистити, — сказала вона. — Усе інше потім.
— Дитину захистимо, — спокійно відповіла юристка. — З такими доказами, чесно скажу, у вашого чоловіка шансів небагато. Особливо якщо він приведе в дім цю консультантку, а він приведе, ви маєте рацію, найімовірніше, скоро.
— Ось що ми зараз зробимо.
Вони проговорили сорок хвилин. Лідія Степанівна пояснила, що і як треба буде сказати того вечора, якщо гості з’являться.
Як краще поводитися. Що записувати. Куди відразу відправляти.
Оксана слухала й кивала, вперше за добу відчуваючи не паніку, а щось схоже на ґрунт під ногами. Після розмови вона забрала Дашу із садка й поїхала з нею в дитячий центр, де працювала знайома психологиня Мар’яна. Оксана заздалегідь записала доньку на профілактичну консультацію.
Мар’яна спитала в Даші про садок, про іграшки, про маму й тата. Обережно, ненав’язливо. У якийсь момент вона спитала:
— А ти в якісь секретні ігри граєш?
Даша, захоплено розмальовуючи їжачка, підвела голову.
— Граю, — сказала вона. — У секрет від мами.
Оксана стиснула руки в замок під столом.
Мар’яна кивнула так, ніби не почула нічого особливого.
— А розкажеш? Чи це справді секрет?
— Ну… — Даша замислилася. — Тато сказав, що, якщо тітка питатиме, треба казати, що мама плаче.
— Тільки це гра.
— А ти справді думаєш, що мама плаче?
Даша подивилася на Оксану. Потім знову на психологиню.
— Ні. Мама не плаче. Мама в мене хороша.
— Але тато сказав, що гра така. За приз.
Мар’яна щось записала.
Вона усміхнулася Даші, дала їй ще одну розмальовку. Потім, коли Даша вийшла по іграшку до сусідньої кімнати, повернулася до Оксани.
— Я зроблю письмовий висновок, — тихо сказала вона.
— Дослівно наведу всі її слова й поставлю сьогоднішню дату. Якщо знадобиться, я готова прийти як фахівчиня.
— Така поведінка батька — це форма психологічного насильства над дитиною. Так і напишу.
Оксана тільки кивнула…👉Продовження, натисніть на кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
