Життя без прикрасВін поклав теку перед нею.
— Вирішуватимеш ти. Передаси до прокуратури — Журба опиниться у в’язниці. А можеш за допомогою цих паперів змусити його припинити переслідування, погодитися на розлучення й не чіпати Степана. Я залишаю вибір тобі.
Наталія дивилася на теку, що лежала перед нею. За п’ятнадцять років принижень хотілося помститися. Уявити Руслана в кайданках, у тюремному одязі — без дорогого костюма, без усмішки людини, впевненої у своїй безкарності. Їй хотілося побачити, як він усього цього позбудеться. Але наважитися заважала пам’ять про іншого Руслана. Вона пам’ятала юнака на даху, його вірші, і ця пам’ять теж залишалася її власним життям. Та частина її, яка терпіла приниження, вимагала розплати; та, яка ще пам’ятала колишнього коханого, вагалася.
До того ж Руслан залишався батьком Степана. Хоч би що сталося між ними, син не пробачив би їй, якби саме вона відправила його батька за ґрати.
— Я поки не можу вирішити. Мені треба подумати.
Артем кивнув.
— Подумай. Тільки часу мало. Відчуваю, Журба вже готується знову завдати удару.
Через три дні Наталія поверталася з роботи, коли біля під’їзду їй перепинила дорогу молода вродлива жінка. Копиця світлого волосся, яскрава помада — Наталія відразу впізнала білявку з фотографії в телефоні чоловіка. Найменше вона сподівалася зустріти її тут.
— Валя. Ви ж Наталія Журба?
— Що вам від мене потрібно?
Усмішка у Валі була холодною, хижою.
— Розмова. Між нами, жінками. Є речі, які варто обговорити.
Вони дійшли до маленького кафе на розі. Наталія взяла чай, її супутниця — келих вина. Сидіти за одним столом із коханкою чоловіка було безглуздо, проте Наталія відчувала лише втомлену цікавість.
— Я слухаю.
— Руслан доручив передати вам пропозицію. — Валя відпила вина. — Він згоден розлучитися тихо, без скандалів і бруду. Вам дістануться квартира, машина, утримання. Натомість ви звільняєтеся з «Контуру висоти» й більше не спілкуєтеся з Лозинським.
Наталія не витримала й розреготалася. Уся ця затія видалася їй до смішного безглуздою, дитячою.
— Він відправив до мене коханку домовлятися? Ви маєте вручити мені його умови?
Валя насупилася.
— Не бачу, з чого тут сміятися.
— Де вже вам бачити. — Наталія вгамувала сміх і витерла сльози. — Так і скажіть Русланові: торгуватися я не буду, умов не приймаю. Потрібне розлучення — нехай звертається до суду. Потрібна війна — отримає її сповна.
Вона підвелася, кинула гроші за чай на стіл і біля дверей обернулася до Валі.
— Вважаєте себе особливою? Впевнені, що він вас кохає? Через п’ять років, люба, на цьому місці будете ви, а йому вже припаде до ока хтось молодший. З вами буде та сама історія. У нього все так влаштовано.
Валя зблідла, але Наталія вже вийшла й не помітила цього. Надворі вона глибоко вдихнула листопадовий холод. Якщо він наполягає на війні, вона воюватиме.
Увечері Наталія набрала Артема.
— Я вирішила, що робити з матеріалами. До прокуратури нічого не понесемо. Змусимо його за допомогою документів дати мені спокій і розлучитися по-людськи. Я більше не дозволю йому керувати моїм життям.
— Ти точно цього хочеш?
— Так. В’язниця — не те, на що він заслуговує. Є покарання гірше: втратити владу наді мною. Для нього це буде страшніше за будь-який вирок.
Артем відповів після паузи:
— Добре. Завтра відповімо на його удар.
Закінчивши розмову, Наталія подивилася у вікно. У своєму дорогому пентхаусі Руслан, як і раніше, будував плани, розраховуючи зламати її опір. Про те, що більше не зможе диктувати їй умови, він поки не знав.
Для зустрічі обрали ресторан: на людях Руслан не зможе влаштувати сцену. Наталія приїхала раніше за нього й зайняла столик біля вікна. Замовивши мінеральну воду, вона з подивом помітила, яка спокійна: навіть руки не тремтіли. Копії лежали в сумочці. Оригінали вона залишила Артемові на випадок ускладнень.
Руслан прийшов точно в обумовлений час — рівно о сьомій. За час розлуки він змарнів і схуд, під очима темніли кола. Дорогий костюм уже не сидів бездоганно, краватка була зав’язана абияк. Такий вигляд має людина, давно позбавлена нормального сну.
— Гарний маєш вигляд, Наталіє, — сказав він, сівши навпроти й окинувши її оцінливим поглядом.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.