Життя без прикрасНаталія знову взялася переглядати папери. Треба було зрозуміти, звідки взявся цей висновок. За датою виходило, що експертизу зробили, коли Степанові виповнилося шість місяців. Руслан усе влаштував без її відома, отримав цей аркуш і майже сімнадцять років нічого їй не казав.
— Отже, він знав, — прошепотіла вона. — Увесь цей час.
Спогад ударив струмом. Степанові було близько пів року, коли Руслан раптово віддалився. Місяць майже не розмовляв із нею, дитину не брав на руки. А потім наче відрізало: знову люблячий батько, люблячий чоловік, звичайне сімейне життя. Наталія пояснювала це стресом на роботі, якимись діловими труднощами. Нічого подібного їй тоді й на думку не спало.
— Мамо, я тебе ні в чому не звинувачую. Справді. — Степан пересів до неї й узяв за руку. — Але я мушу розібратися. Чий я син? Хто я?
Заплющивши очі, Наталія намагалася згадати місяці перед вагітністю. Думки плуталися. Вони з Русланом ще тільки починали свої стосунки, нікого іншого в неї не було. Те, що випливало з паперу, не могло статися. Це не вкладалося в голові.
Вечірка.
Корпоратив у Руслана на роботі, на початку їхніх стосунків. Наталія випила більше, ніж зазвичай, — на неї це зовсім не було схоже. Далі нічого: провал. Уранці вона опритомніла в готельному номері, сама, у своєму одязі. Тоді вирішила, що перебрала й заснула, а Руслан пояснив, що сам відвіз її до готелю, коли вона заснула.
Тепер та ніч змушувала думати про те, що раніше здавалося неможливим.
— Мені треба дещо з’ясувати, синку, — сказала Наталія захриплим голосом. — Я нічого від тебе не приховаю, обіцяю. Але спершу маю сама зрозуміти, що сталося.
Русланові вона зателефонувала того ж вечора.
— Я хочу з тобою побачитися.
— Навіщо ще? — втомлено озвався він. — Усе вже вирішили. Підписи стоять, майно ділимо.
— Через експертизу на батьківство. Ту, що була сімнадцять років тому. Розумієш, про що я?
Відповіді не було так довго, що Наталія вирішила: дзвінок завершився.
— Звідки в тебе це? — нарешті запитав Руслан. Голос у нього став напруженим і глухим.
— Звідки — неважливо. Я знаю про тест і вимагаю правди. Що сталося тоді, на вечірці? Про що ти промовчав?
Він знову витримав паузу.
— Такі речі телефоном не обговорюють. Завтра приїжджай, тоді поговоримо.
Ніч Наталія провела без сну. У темряві, під виття вітру за вікном, намагалася скласти головоломку з розрізнених шматочків. Якщо припустити, що Руслан не батько, їй треба було з’ясувати, хто ж батько Степана. Зрозуміти, навіщо Руслан стільки років мовчав, ростив хлопчика, якого вважав чужим, і навіть одружився з нею, уже отримавши висновок.
Уранці вона вирушила до пентхауса. Два місяці тому Наталія пішла звідти з однією дорожньою сумкою. Тепер двері їй відчинив сам Руслан — змарнілий, неголений, у зім’ятій сорочці. Після зустрічі в ресторані він здав іще більше. Від нього пахло алкоголем.
— Заходь, — сказав він, звільняючи прохід.
Брудні тарілки, кинуті де попало речі, порожні пляшки: колишню квартиру важко було впізнати. Від колишнього Руслана Журби, володаря фінансової імперії, теж залишилася жалюгідна тінь.
У вітальні вони вмостилися навпроти одне одного, як два вороги на переговорах.
— Я слухаю, — сказала Наталія.
Руслан довго не відводив очей від підлоги. Коли нарешті заговорив, голос звучав рівно й тихо, наче він зачитував собі вирок.
— Пам’ятаєш ту вечірку… У мене тоді був партнер, Геннадій Сосновський. Ти, мабуть, його не пам’ятаєш: невдовзі він виїхав за кордон. Того вечора ми добряче випили. Ти танцювала, а він на тебе дивився. Від його погляду мені хотілося його вбити. Потім знадобилося владнати одне питання, я відлучився. На пів години, може, й менше. Повертаюся — ти спиш. Вирішив, що втомилася чи випила зайвого, і відвіз тебе до готелю.
Він замовк. Наталія сиділа, відчуваючи, як тілом розливається холод.
— Далі що?
— Через кілька місяців ти сказала про вагітність. Я щасливий був. А весілля все відкладали, пам’ятаєш? То з грошима скрутно, то ніколи. Одружилися, коли Степанові вже було два роки.
— І що ще?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.