Назар був красивий так легко й без зусиль, що це обеззброювало. Світле волосся спадало на чоло, усмішка з’являлася раптово, ніби спалах, а очі дивилися з тією м’якою увагою, якої Олеся давно не зустрічала. Він не говорив про прибуток, відсотки й дедлайни. Він читав їй вірші на дахах, водив нічними набережними великого міста, малював її профіль на серветках у кав’ярнях і називав жінкою, в якій захований вогонь.
Олеся повірила. Їй хотілося повірити. Після рідкісних, втомлених, невдалих романів, де чоловіки або змагалися з її успіхом, або намагалися зручно до нього влаштуватися, Назар здавався ковтком повітря. Він був бідний, невлаштований, вічно чекав продажу картин і великого визнання, але тоді це виглядало не недоліком, а частиною його творчої природи. Його легкість здавалася їй свободою, його непрактичність — доказом, що він не такий, як усі інші.
За пів року він став на одне коліно просто посеред її вітальні й простягнув тонку каблучку, чесно зізнавшись, що витратив на неї останні заощадження.
— Я нічого не можу тобі пообіцяти, крім себе, — сказав він. — Але всього себе.
Вона розплакалася й погодилася. Їй здавалося, що саме цього їй і бракувало: не розрахунку, не надійного договору, не рівного партнерства, а шаленої, красивої віри в почуття, яке саме все витримає.
Перший тривожний холодок пробіг по ній пізніше, коли Назар заговорив про знайомство з матір’ю. Він вимовляв ім’я Галини Марківни майже благоговійно.
— Мама в мене одна, — повторював він. — Вона заради мене все життя на собі тягнула. Без батька мене підняла, всім пожертвувала.
Олеся, яка й сама знала, що таке неповна сім’я і вічна тривога за близьких, намагалася ставитися до цього з повагою. Вони поїхали до провінційного міста, де Галина Марківна жила у старій двокімнатній квартирі. Жінка зустріла їх повним столом, ароматом смаженого, гучними вигуками й чіпким поглядом, який ніби одразу перевіряв Олесю на міцність.
За вечерею вона усміхалася, підкладала майбутній невістці найжирніші шматки й між іншим ставила запитання, від яких в Олесі поступово кам’яніли плечі. Спершу ці запитання здавалися побутовою цікавістю, потім почали нагадувати оцінювання товару, виставленого на продаж…
