На весіллі сестри батьки подарували молодятам квартиру Ірини, але вона пішла, не ставши сперечатися при гостях

Вони попрямували до сходів, не ставши чекати на ліфт.

Максим мовчки зняв весільну бутоньєрку. Кинув її на придверний килимок, повернувся й пішов за батьками.

— Максиме! Максимочку, ти куди?! — несамовито закричала Катерина.

Вона рвонулася слідом, але заплуталася в розкішному подолі й упала на підлогу.

Фотограф вирішив, що оплати за знімання тут уже не дочекається. Боком пробрався до сходів і швидко зник. Слідом утік тамада, бурмочучи про терміновий виклик на інший бенкет.

Перед Ірою залишилися Катерина, яка ридала на брудній підлозі, і батьки. Розгублений Валерій Артемович і Тамара Павлівна здулися, мов повітряні кульки. Дивлячись на них згори вниз, Іра не відчувала ні жалю, ні сумнівів.

— На добраніч, — рівно сказала вона.

Ступила назад до передпокою. Броньовані двері важко, глухо зачинилися, залишивши зовні істеричні схлипи сестри й батькове сопіння. Клацнув замок.

Іра натиснула на екран. Застосунок блимнув, беручи квартиру під охорону; датчики слухняно засвітилися зеленим.

Вона зняла капці й пройшла на кухню. На телефоні з’явилося повідомлення від матері: «Ти нам більше не донька. Забудь наш номер, невдячна».

Відповідь Іра надрукувала швидко, усміхнувшись: «Мамо, твоє повідомлення — перша за день добра новина. На дачі лежать речі. Бажаю тобі приємного розпаковування».

Заблокувала материн контакт, потім батьків і номер Катерини. Телефон нарешті замовк.

Підійшовши до вікна, Іра відсунула штору. Унизу, під ліхтарем, Катерина сідала в таксі, притримуючи важкий поділ. Максима поруч не було. Батьки тупцювали на тротуарі — маленькі, недоладні постаті серед нічного міста.