Листопадове повітря вдарило в обличчя, гостре, сире, із запахом мокрого асфальту. Вона підняла руку, зупиняючи таксі. Сіла в машину, назвала адресу готелю.
Водій увімкнув радіо. Щось тихе, нерозбірливе. За вікном текла столиця: вогні, силуети, дощ, що почався дрібною сіткою.
Оксана дивилася у вікно й думала не про чоловіка, не про ресторан, не про сміх за спиною. Вона думала про те, що завтра о дев’ятій ранку в неї зустріч із Бондаренком, що позов уже складено, що всі документи в порядку. Гроші люблять тишу й порядок, а справедливість — терпіння й належно оформлені папери.
Номер у готелі вона забронювала ще тиждень тому. Не із забобонності, а з практичності. Оксана завжди знала: серйозна розмова потребує запасного виходу, без нього підготовка неповна.
Запасний вихід у неї був продуманий до дрібниць. Президентський номер на шостому поверсі готелю був оплачений на три ночі, а на парковці стояла власна машина Оксани, заздалегідь залишена там і оформлена на «Паритет» як корпоративний транспорт.
Вона зайшла до номера, клацнула вимикачем. Тепле світло залило простір. Просторий, тихий, без чужих речей, без чужого запаху, без відчуття, що її тут лише терплять.
Оксана поставила сумку на крісло, зняла пальто, підійшла до вікна. Внизу текла нічна столиця, мокра й байдужа, як завжди. Вона не плакала.
Це був не героїзм і не нелюдське самовладання. Просто плакати не було за чим. Вона втратила любов не цього вечора.
Вона втратила її значно раніше, в той момент, коли детектив поклав перед нею звіт із фотографіями. Тоді щось усередині тихо зачинилося, без грюкоту, без надриву, як зачиняється кватирка, коли вітер змінює напрямок. Відтоді минуло три місяці.
Три місяці вона прожила поруч із чоловіком, знаючи те, що знала, і жодного разу не виказала себе ні поглядом, ні інтонацією. Це було, мабуть, найважчим. Ні документи, ні юристи, ні стратегія.
Просто й далі передавати сіль за вечерею. Оксана вмилася, перевдяглася в домашнє, замовила в номер чай і відкрила ноутбук. Було майже північ.
Вона відкрила теку з позначкою «Б» — від слова «Бондаренко» — і почала ще раз методично переглядати документи, які завтра вранці ляжуть на стіл адвоката. Список був значний. Перше.
Платіжні доручення. За сім років шлюбу подружжя спільно придбало три об’єкти нерухомості: двокімнатну квартиру в столиці, заміський будинок і комерційне приміщення на першому поверсі житлового будинку в передмісті, яке агентство здавало в оренду.
За документами все було оформлено на Тараса. Фактично значну частину вартості кожного об’єкта забезпечувала Оксана, а за двома об’єктами її внесок перевищував половину. Перекази йшли з її особистого рахунку на спільний, зі спільного — на рахунок продавця або забудовника.
Кожен переказ — із призначенням платежу, з датою, із сумою. Сім років акуратних записів. Згідно із сімейним законодавством, майно, нажите подружжям у шлюбі, є їхньою спільною власністю, якщо інше не передбачено договором.
Шлюбного договору в них не було. Тарас свого часу відмовився його підписувати: «Навіщо нам це? Ми ж довіряємо одне одному».
Оксана тоді не наполягала. Вона знала, що закон у цьому разі працює на її користь. Друге.
Договори позики. За перші три роки роботи «Паритету» компанія тричі надавала агентству «Савченко і партнери» позики: на поповнення обігових коштів, на рекламну кампанію, на участь у великому тендері.
Усі три договори були оформлені юридично бездоганно, з відсотковими ставками, строками повернення, заставним забезпеченням. Агентство повернуло гроші з відсотками, усе чисто. Але сам факт цих позик, підтверджений документами, однозначно встановлював таке.
Без фінансової підтримки «Паритету» агентство не змогло б вийти на той рівень, на якому перебувало тепер. Третє. Бухгалтерські звіти й листування.
Оксана особисто складала квартальні фінансові звіти агентства протягом чотирьох років. Її авторство підтверджувалося метаданими файлів, корпоративною поштою і, що важливіше, показаннями двох колишніх працівників агентства, з якими вона заздалегідь поговорила, спокійно, без тиску, просто пояснила ситуацію. Обоє погодилися дати письмові свідчення, якщо буде потрібно.
Четверте. І це Оксана берегла окремо, як головний козир у колоді. В останні три місяці, поки вона займалася підготовкою, Дмитро Кравченко, за її дорученням, провів аудит фінансової діяльності агентства за останні три роки.
Те, що він виявив, виходило за межі сімейного спору. Тарас виводив гроші. Схема була нескладна, навіть примітивна, що свідчило або про самовпевненість, або про недбалість, або і про те, і про інше водночас…
