Усе інше зробили Ткаченко, прокуратура, потерпілі клієнти й, чималою мірою, сам Тарас, який із завидною впертістю й далі припускався помилок. У травні почався судовий розгляд кримінальної справи. Зала суду була невелика, з дерев’яними лавами й високими вікнами, крізь які пробивалося травневе світло.
Оксана прийшла на перше засідання як свідок, не як сторона процесу. Вона сіла в останньому ряду, склала руки на колінах і дивилася вперед. Тарас увійшов до зали з адвокатом, уже іншим, третім за рахунком.
Цей був досвідченіший за попередніх, немолодий, із тим виразом професійної незворушності, який напрацьовується десятиліттями роботи. Хороший вибір, запізнілий. Тарас сів за стіл підсудного.
Він постарів за ці місяці, не різко, але помітно. З’явилися складки біля рота, плечі трохи опустилися. Він був іще тією самою людиною, що пів року тому підводилася з келихом у ресторані, але щось у ньому змінилося.
Певна властивість, яку Оксана визначила для себе як упевненість у праві на простір. Вона зникла. Людмила Василівна сиділа в залі як спостерігачка.
Її справу розглядали окремо. Вона була в темному костюмі, пряма, з тією самою брошкою на лацкані. Але погляд — той, оцінювальний, без спроб це приховати, — став іншим: не оцінювальним, просто втомленим.
Максим був відсутній: його справу після визнання провини розбирали окремо, у спрощеному порядку. Державна обвинувачка, молода жінка з дуже рівною поставою, зачитала обвинувальний висновок. Голос у неї був рівний, без театральності.
Факти, суми, дати, статті. Троє потерпілих, 18,5 мільйона. Три роки систематичних операцій.
Технічна компанія «Посередник», зареєстрована на підставну особу. Афілійованість із Максимом Савченком, встановлена в ході слідства. Оксана слухала. Вона вже знала все це, але чути це вголос, у залі суду, було іншим досвідом. Не тріумфом — чимось стриманішим, чимось схожим на завершеність.
Адвокат Тараса будував захист за двома лініями. Перша — оспорювання умислу. Його клієнт діяв в інтересах бізнесу, затримки в угодах були спричинені об’єктивними ринковими обставинами.
Повернення частини коштів клієнтам підтверджує відсутність наміру привласнити гроші. Друга — оспорювання обсягу. Не всі операції, включені слідством до обвинувачення, можуть бути кваліфіковані як шахрайські.
Державна обвинувачка відповідала на кожен аргумент послідовно. Умисел підтверджується систематичним характером операцій і наявністю технічної компанії «Посередник». Випадковий ринковий чинник не створює юридичної структури для виведення коштів.
Часткове повернення грошей не усуває факту розкрадання, а лише може бути враховане як пом’якшувальна обставина при призначенні покарання. На другий день засідання викликали свідків, потерпілих клієнтів. Юрій Степанович Мельниченко виявився чоловіком років 60, кремезним, із важкими руками.
Він говорив повільно й без прикрас: вніс гроші, угода не відбулася, повернення чекав рік, отримав зрештою три з половиною мільйона з шести, два з половиною зникли. На його обличчі, поки він говорив, не було ні злості, ні образи. Просто людина, якій важливо, щоб усе було сказано правильно. Двоє інших потерпілих говорили приблизно те саме, з варіаціями в деталях, але з однаковою основою.
Довірилися агентству, втратили гроші, довго не розуміли, що сталося, і ще довше не наважувалися йти до поліції. Оксана дивилася на них і думала про те, що саме заради таких людей — не заради себе, не заради абстрактної справедливості, а заради конкретних людей із конкретними втратами — вона принесла документи Ткаченкові. Це було важливо. Це допомагало їй зберегти ту саму внутрішню рівновагу, без якої все інше втрачало сенс.
На третій день її викликали давати свідчення. Вона пройшла до трибуни для свідків. Зала була невелика, всіх було видно. Людмила Василівна дивилася на неї з того боку, Тарас теж.
Адвокат захисту приготував блокнот. Державна обвинувачка поставила запитання по суті. Яким чином Оксана отримала доступ до фінансової звітності агентства? Що саме показав аудит? Яким чином були ідентифіковані операції з ознаками порушень? Оксана відповідала точно й коротко, без лірики, без оцінок — лише факти.
Потім підвівся адвокат захисту. «Скажіть, ваші стосунки з підсудним мають конфліктний характер у зв’язку з процесом розлучення?» — «Процес розлучення завершено, рішення суду щодо поділу майна набрало законної сили». — «Тим не менш, чи не могла особиста зацікавленість вплинути на інтерпретацію даних аудиту?» — «Аудит проводився сертифікованими фахівцями компанії „Паритет“ за стандартними методиками, висновки зафіксовані в офіційному звіті. Слідство перевірило ці висновки самостійно й дійшло аналогічних висновків. Мої особисті стосунки з підсудним до методології аудиту стосунку не мають». — «Ви самі ініціювали передачу документів слідству?» — «Так». — «Чому?» — «Тому що я дізналася про потерпілих людей і тому що закон зобов’язує повідомляти про відомі злочини. Я виконала цей громадянський обов’язок». Адвокат захисту зробив паузу. З тих, коли людина вирішує, чи варто продовжувати лінію запитань.
Вирішив не продовжувати. «Більше запитань немає». Оксана повернулася на своє місце…
