Позаду хтось тихо кашлянув, у залі було душно, травневе сонце нагрівало шибки. Суддя оголосив перерву. У коридорі до неї підійшов Мельниченко.
Зупинився поруч, помовчав секунду. «Дякую, — сказав він, — я чув, що це ви документи принесли». — «Так було правильно», — відповіла Оксана.
«Я три роки чекав, думав: усе, пропали гроші». Він помовчав. «Два з половиною мільйона — це була половина заощаджень за все життя». Оксана подивилася на нього.
«Суд призначить компенсацію з конфіскованого майна. Бондаренко, мій адвокат, може проконсультувати вас щодо порядку отримання. Якщо хочете, я передам йому ваш контакт». Мельниченко кивнув, пішов.
Оксана стояла в коридорі ще хвилину, сама, біля високого вікна з видом на травневий двір, де вже зеленіли дерева й хтось ішов доріжкою з текою під пахвою. «Ось заради чого, — подумала вона, — не заради красивої фінальної сцени, а заради цієї людини, якій повернуть половину заощаджень за все життя». Судовий процес тривав іще три засідання.
Судові дебати, репліки, останнє слово підсудного. Тарас підвівся, коли суддя надав йому слово. Він говорив хвилини чотири — неголосно, без колишньої впевненості.
Сказав, що не вважав свої дії злочинними, що хотів розвинути бізнес, що розуміє, що завдав людям шкоди, і шкодує про це, що просить врахувати відсутність судимості. Потім суддя пішов до нарадчої кімнати. Оксана вийшла у двір, зателефонувала мамі.
«Сьогодні останнє засідання, завтра або післязавтра вирок». — «Як ти?» — «Нормально». — «Нормально — це добре», — сказала Галина Іванівна.
«Приїдеш на вихідних?» — «Приїду». — «Добре. Куплю риби й зварю юшку».
«Мамо». — «Що?» — «Нічого. Нічого».
«Просто добре, що ти є». Коротка пауза. «Ти теж є, — сказала Галина Іванівна. — Це головне».
Вирок оголосили за два дні, у п’ятницю, о пів на другу. Оксана була в залі, Бондаренко поруч.
Суддя зачитував текст рівним голосом, звичним до таких моментів. Тараса Олеговича Савченка визнано винним у шахрайстві в особливо великому розмірі та розтраті з використанням службового становища. З урахуванням обставин справи, обсягу шкоди, завданої потерпілим, і відсутності пом’якшувальних обставин суд призначає покарання у вигляді позбавлення волі строком на шість років із відбуванням покарання у виправній установі.
Додатково — заборона на зайняття підприємницькою діяльністю у сфері нерухомості строком на три роки після звільнення. Цивільний позов потерпілих задовольнити, звернути стягнення на конфісковане майно в рахунок відшкодування шкоди. За епізодом із тиском на свідка додаткове покарання поглинається основним. У залі стало тихо. Потім хтось із потерпілих — не Мельниченко, хтось інший — тихо видихнув. Не тріумфально, просто видихнув.
Тарас стояв нерухомо; адвокат щось говорив йому, а він дивився перед собою. Потім повернув голову, і його погляд зустрівся з поглядом Оксани. Вона не відвела очей, не опустила, просто дивилася, без злорадства, без тріумфу, без співчуття, просто дивилася на людину, яка майже вісім років тому сіла поруч із нею на діловій вечері й запитала про ринок, і якій вона відповіла.
Він першим відвів погляд. За кілька хвилин до нього підійшли конвойні. Він підвівся, механічно, ніби тіло виконувало команду, поки голова ще обробляла те, що сталося.
Наручники клацнули тихо. Він пішов до бічних дверей. Біля дверей зупинився на секунду, не обертаючись. Потім вийшов…
