Життя без прикрасНа ношах лежав старий. Його вкрили двома ковдрами, зверху поклали чиєсь пальто. Між ручками задніх дверей тягнулася широка стрічка, а нижче стояла складена металева рама від запасних нош. Ось що дзенькнуло під рукою Максима: стулки втримувала ця рама. Їх не заклинило під час аварії — люди самі влаштували перепону зсередини.
Оксана відсунула віконце перегородки. Максим увімкнув ліхтар на телефоні й передав їй апарат. Тепер вона змогла звільнити стрічку й прибрати раму настільки, щоб зовні піддалася одна стулка дверей.
У відчинений салон потягло холодом. Старий заплющив очі.
— Ковдру залиште, будь ласка.
— Нічого у вас не візьму.
Зблизька особливо помітно було, який худий цей чоловік. До чола прилипло волосся; щетина на щоці була рідкою. Тканинна наволочка була зав’язана вузлом, і старий тримав її під підборіддям. Максим вирішив, що там одяг.
— Дайте води, — попросила Оксана.
Він дістав пляшку, передав їй і перевірив телефон. На екрані не було жодної поділки зв’язку.
— Давно ви тут?
— Другу ніч пережили.
— А де водій?
Оксана опустила погляд.
— Віктор учора вранці вирушив по допомогу. Так і не повернувся.
Старий ворухнувся під ковдрами.
— Він пішов уздовж струмка. Я попередив: угору не йди, просіка там завалена.
— Це Микола Степанович, — пояснила Оксана. — Він тут раніше геодезистом працював.
— І місце, де ми зламалися, я теж показав, — додав той.
Максим залишив наступне запитання при собі: надто втомлено прозвучали ці слова. Натомість оглянув салон. Порожні пляшки, упаковки від перев’язувальних матеріалів, хлібні крихти в пакеті; біля сидінь на підлозі — розбита рація. Біля дверей стояв вогнегасник, стельовий плафон залишався темним.
— Уночі акумулятор розрядився, — сказала Оксана, помітивши, куди він дивиться. — Спершу вмикали світло, потім подавали сигнал. Сподівалися, з дороги почують.
Максим подивився на дерева. Дорога, якою їздили, проходила далеко, та й вітер два останні дні дув від неї, в інший бік.
— Піду на насип, там зазвичай є зв’язок. Двері причиніть, якщо треба, але раму більше не ставте.
Рукав Максима раптом опинився в міцній хватці Оксани.
— Якщо вони встигнуть раніше, не вірте, коли почнуть казати, ніби ми не усвідомлюємо, що робимо.
Він зустрів її погляд.
— На кого ви чекаєте?
Жінка похитала головою, наче пояснювати все докладно зараз було непосильною працею.
— З пансіонату. Скажуть, що я викрала швидку, а Микола Степанович нічого не пам’ятає.
— Я пам’ятаю, — неголосно, але виразно сказав старий. — Раїсу Михайлівну, Павла, Ніну, Івана Васильовича. Усіх чотирьох.
Вузол на наволочці був затиснутий в обох його руках.
— Їхню кімнату нагорі замкнули, — продовжив Микола Степанович.
На насипі мережа з’явилася з другої спроби. Максим зв’язався з екстреною службою, пояснив, де перебуває, а за підказкою оператора надіслав координати. Повідомив про зламану медичну машину, жінку та літнього чоловіка, яким потрібна допомога; окремо — про водія, який пішов у ліс і не повернувся.
Його перемикали, перепитували про дорогу, звеліли нікуди не йти. Максим відповідав коротко. На запитання про стан пасажирів описав лише побачене: чоловік лежить, жінка може розмовляти, у неї ушкоджена рука, обоє сильно змерзли. Потім продиктував номер швидкої, який перед тим очистив гілкою від глини.
Оператор попросив зачекати. Поки затягувалася пауза, Максим дивився на білий дах унизу, між гілками. Жужа біля відчинених дверей обережно обнюхувала сходинку.
— Власник подав заяву щодо цього автомобіля, — нарешті повідомив оператор. — Машина в розшуку. Поліцію до вас теж направили. З людьми в салоні самі стосунків не з’ясовуйте.
Максим відчув напруження в плечах.
— Вони вже другу ніч тут. Власник, може, і їх розшукує?
— Відомості передано. Залишайтеся на місці до приїзду працівників.
Він прибрав телефон. Ще недавно завдання здавалося зрозумілим: знайшов змерзлих людей — викликав допомогу. Тепер виходило, що в його знахідки вже був господар, а разом із ним — звинувачення, яке з’явилося раніше за цей дзвінок.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.