Життя без прикрасБіля її ніг стояла картата сумка на коліщатках. Пахло з неї цибулею й смаженим тістом. Я помітила майже чорні очі: при світлі в них проступали жовті іскорки, немов у міцному чаї, крізь який дивишся на світло.
Я зрозуміла, що переді мною циганка, й подумала недобре. Усе життя пояснювала школярам, що ні одяг, ні походження не дають права судити про людину, а сама вже чекала: зараз запропонує позолотити ручку, потім оголосить, що на мені порча. Сумку я притиснула до себе міцніше.
— Перепрошую, це ви до мене? — запитала я сухо.
— До тебе. А до кого ще? Не бери квиток.
— Ми з вами не знайомі. І грошей у мене немає.
— А я грошей не прошу, — спокійно відповіла вона. — Своїх вистачає. Пироги сьогодні добре розібрали. — Вона поплескала по картатій сумці.
Я вже збиралася відвернутися, коли жінка заговорила знову. Так само тихо, анітрохи не наполегливіше, ніж раніше.
— Ти вчителька. Сорок років червоною ручкою дітям літери виправляла. Подивися на праву руку: на середньому пальці навіть горбик залишився.
Я мимоволі глянула. Горбик був на місці — такий буває в усіх учителів.
— Для цього не потрібно нічого знати про мене. Будь-хто помітить.
— Будь-хто, — погодилася вона. — Але є те, чого з вигляду не помітиш. Ти підписала папери, не прочитавши. Уперше за все життя. Так же?
Усередині в мене щось зірвалося вниз, як буває в ліфті.
— Як ви дізналися?
— Він поцілував тебе посеред чола. Потім сказав: «Там усе стандартне, не муч очі». Аркушів було багато, п’ять або шість. Ти подивилася перший, другий — і все. А на третьому, праворуч унизу, була цифра. На неї ти не глянула.
Я не відповідала. Жодного слова не могла вимовити: усе збігалося, аж до поцілунку й прохання поберегти очі. Наскільки я знала, про той день могли розповісти тільки Микола й нотаріус.
— Ти до сина у велике місто їдеш, — продовжила жінка. — Кімнату він тобі обіцяв? Та ще й із вікном у сад.
— Так… Кімнату з вікном у сад, — прошепотіла я.
— Вікна не буде. І на пероні тебе зустрінуть не син і не онук із квітами. Будуть двоє, у синіх куртках. Біля них — біла машина з червоною смугою. Скажуть: «Ларисо Михайлівно, ми приїхали по вас, Микола Вікторович попросив». Тільки додому тебе не повезуть.
— Що ви собі дозволяєте? — Голос вийшов тонким, чужим; тим самим шкільним голосом я колись зупиняла хуліганів у коридорі. — Ви розумієте, про кого говорите? Це мій син!
— Розумію, що син, — тихо відповіла вона. — Тому й застерігаю. Шкода мені тебе.
— Наступна! Ви квиток купуватимете? Куди їдете?
Я здригнулася від окрику Олени. Поки ми розмовляли, дівчина із сумками й чоловік із вудками пішли. Перед касою нікого не залишилося; Олена дивилася на мене, постукуючи ручкою по столу.
Я підійшла до віконця. Відкрила рот — зараз скажу про один квиток, плацкарт і нижню полицю. Але заготовлене прохання застрягло в горлі. Олена підняла брови. Зовсім близько за спиною було чути дихання незнайомки.
— Мені треба подумати, — вимовила я нарешті. — Одну хвилину, будь ласка.
Відійшовши від каси, я сіла біля стіни на тверду пластикову лавку. Дістала носовичок. Плакати не збиралася, але рукам треба було дати якесь заняття.
Циганка квитка теж не купила. Постояла трохи, поправила шаль і, взявши сумку на коліщатках, попрямувала повз мене до виходу. Порівнявшись із лавкою, нахилилася, немов хотіла струсити щось із мого плеча. Біля кишені пальта я відчула легкий дотик.
— Він зателефонує, — сказала вона ще тихіше. — Відповідай, що черга на три години, завтра прийдеш. Більше нічого не пояснюй. Потім поясниш — коли сама розберешся, що пояснювати.
Я хотіла запитати її ім’я, але не встигла. Грюкнули двері; до мене долинули запах смаженого тіста й вологий вітер.
На годиннику над касами було 9:40. Додавши звичні сім хвилин, я отримала 9:47 і продовжувала сидіти, відлічуючи час. Господи, до чого дійшла: сиджу й рахую хвилини через дурниці, яких наговорила якась циганка.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Опасность!! Предупреждение !!