Усмішка на обличчі Кирила здригнулася.
— Які ще документи? Ми все перевірили. У вас нічого немає.
— Тоді глянь сам.
Марія Степанівна відкрила коробку й передала свідоцтво юристові. Той уважно прочитав заголовок, звірив імена, дату, печатку й реєстраційну відмітку. Потім підвів очі на Кирила.
— Це первісне свідоцтво. Згідно з ним, власниками будинку й ділянки значилися Павло Миронович і Марія Степанівна. Тут є реєстраційна відмітка.
Кирило вихопив папір із його рук.
— Підробка! Невідомо, звідки вона взяла цей папір!
Марія Степанівна мовчки простягнула заповіт, а слідом — розписку його батька. Що довше юрист читав, то похмурішим ставало його обличчя. Закінчивши, він зняв окуляри й повернувся до людини, яка привезла його сюди.
— Кириле Сергійовичу, ви приховали істотні обставини. Тридцять років тому належну вашому батькові частину спадщини виплатили повністю, після чого він письмово відмовився від подальших претензій. Свідоцтво містить реєстраційну відмітку, однак справжність усіх паперів потребує офіційної перевірки. До її завершення підстав вимагати звільнення будинку у вас немає.
Марія Степанівна показала договори й квитанції, які вони з Павлом дбайливо збирали роками. Кирило помітно зблід. Він дивився то на один папір, то на інший і, здавалося, не міг повірити, що ретельно підготовлений задум розсипався на очах у всіх.
— Батько нічого мені не розповідав, — видушив він із себе. — Але земля біля дороги… Там мав з’явитися новий селищний комплекс.
— Тому ти й приїхав, — відповіла Марія Степанівна. — Хотів передати ділянку будівельній фірмі, а мене оголосити недієздатною й прибрати з дороги.
Представники фірми перезирнулися й відступили до машини. Угода з людиною, яка не мала прав на ділянку, втратила для них будь-який сенс.
Із натовпу вийшов старий Остап і вдарив ціпком об землю.
— Я був присутній, коли батько Кирила отримував гроші. Усе пам’ятаю й готовий підтвердити.
Поруч із ним стала Ганна.
— Я теж була свідком. Розписку писали при нас. Не вдасться тобі тепер викрутитися.
Імена під старим документом перестали бути безмовними рядками. Обоє свідків були живі й готові повторити свої слова офіційно.
Кирило переводив погляд з Остапа на Ганну, але звичної посмішки на його обличчі вже не було. Папери він спробував оголосити підробленими, однак від свідчень живих людей, які пам’ятали розрахунок його батька з Павлом, уже не можна було відмахнутися.
Лікарка вислухала Марію Степанівну, поставила їй кілька запитань і подивилася в її ясні, тверді очі. Потім закрила теку.
— Марія Степанівна цілком розуміє, що відбувається, і самостійно захищає свої права. Підстав сумніватися в її здатності ухвалювати рішення я не бачу. Брати участь у спробі визнати її недієздатною я не стану.
Поліцейський підійшов до Кирила.
— Зазіхання на чуже майно, тиск на літню людину, сумнівні скарги до місцевих служб — усе це потребує перевірки. Не поспішайте їхати, Кириле Сергійовичу. До від’їзду вам доведеться дати пояснення щодо всіх цих обставин…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
