Поліцейський почав опитування з Остапа й Ганни. Він заносив до матеріалів перевірки нові свідчення й відомості, а Кирило, який ще недавно поводився господарем становища, тепер неспокійно озирався на людей, що зібралися.
Сусіди більше не мовчали. Хтось зажадав, щоб непроханий спадкоємець покинув подвір’я. Пущений ним поговір про безпорадну й хвору вдову остаточно обернувся проти нього: тепер усім було ясно, хто намагався обманом заволодіти чужим домом.
Юрист зібрав свої папери й прибрав їх до портфеля.
— Я припиняю участь у цій справі. Раджу вам відмовитися від подальших зазіхань на цей дім.
Коли спроба обдурити Марію Степанівну викрилася, наважилися заговорити й інші літні люди. Виявилося, Кирило вже змушував власників продавати будинки за безцінь, залякуючи й обманюючи їх. Почали піднімати архівні папери, знаходити свідків і перевіряти попередні земельні угоди.
Ще до завершення розглядів частину знайдених заощаджень Марія витратила на ремонт хліва. Щілини під покрівлею щільно закрили, зіпсоване сіно прибрали, і куниця більше не з’являлася. Ластівка поступово заспокоїлася, знову стала добре їсти, а за кілька днів надої почали відновлюватися. Невдовзі вона знову давала повне відро молока, як і раніше.
Богдан ще раз оглянув корову й з усмішкою розвів руками.
— Здорова ваша Ластівка, Маріє Степанівно. І молоко повернулося. Тепер усе буде добре.
Пізніше свідчення дав і колишній сусід Кирила з міста, який залишив Марії Степанівні свій номер. Слідом звернулися й інші постраждалі. Будівельна фірма, переконавшись, що Кирило розпоряджався ділянкою, яка йому не належала, невдовзі розірвала з ним договір.
За місяць Кирило стояв уже не на подвір’ї Марії Степанівни, а в кабінеті слідчого. Від колишньої самовпевненості не лишилося й сліду. Тепер йому належало відповідати за обман, погрози й спроби привласнити майно літніх людей. Після допиту він мовчки вийшов до машини.
Розгляди тривали ще довго. За рішеннями суду ошуканим власникам повернули будинки, а тим, кому повернення майна виявилося неможливим, виплатили гроші. Марія Степанівна отримала затриману пенсію й відшкодування за зламаний паркан.
Коли все скінчилося, вона знову стояла на ґанку свого дому, тримаючи бляшану коробку — останній захист, який залишив їй Павло. Сусіди підходили, тиснули руку, усміхалися крізь сльози. Лариса міцно обійняла подругу.
— Вистояла ти, Машо. І іншим допомогла перестати боятися.
— Сама я б не впоралася, — відповіла Марія Степанівна. — Дякую, що в вирішальний день ніхто не відвернувся.
Її впертість справді додала людям сміливості. Разом вони домоглися перевірки попередніх угод і допомогли постраждалим повернути відібране. Сама Марія Степанівна лишилася в домі, який вони з Павлом будували рік за роком. Чоловік зумів захистити його навіть після своєї смерті.
Щовечора господиня заходила до хліва, лагідно гладила теплу руду шию Ластівки й дякувала їй. Корова першою відчула небезпеку над головою і своїм тривожним муканням змусила Марію Степанівну піднятися до схованки.
Лариса часто приходила на чай і щоразу дивувалася:
— Хто б міг подумати, що саме корова приведе тебе до порятунку.
Марія Степанівна лагідно дивилася на Ластівку крізь вікно.
— Паша мене вберіг, а вона допомогла почути його останню підказку.
Подвір’я поступово повернулося до звичного життя. У хліві спокійно жувала сіно Ластівка, на подвір’ї кудкудакали кури, а вечорами у вікнах дому горіло тепле світло. Історія Марії Степанівни розійшлася сусідніми селами: люди розповідали про вдову, яка завдяки чуттю корови й завбачливості чоловіка зуміла захистити свій дім і допомогла іншим домогтися справедливості.
