Усередині лежали оригінали товарно-транспортних накладних із синіми печатками адміністрації. Аудіокасети в прозорих футлярах. Стос фотографій, на яких вантажівки з номерами лісопилки розвантажували кругляк на приватних територіях, що належали родині Савельєва. І банківські виписки з печатками обласної філії, які підтверджували перекази великих сум на рахунки родичів слідчого Кузьміна. Це були не просто непрямі цифри із зошита. Це була бетонна доказова база, зібрана мертвим бригадиром.
Віктор закрив портфель. Зняв із плеча свою мокру брезентову сумку, поклав документи всередину, поруч зі схованим там зошитом, і туго затягнув ремені.
Ранкова електричка на обласний центр вирушала о десятій п’ятнадцять.
Він купив квиток у касі. Дрібні монети холодили занімілі пальці. Вагон був майже порожній. Віктор сів на жорстке дерев’яне сидіння біля вікна. Поклав сумку на коліна, міцно обхопивши її руками. За вікном у сірому світлі ранку, що наставало, миготіли чорні силуети дерев і мокрі бетонні стовпи. Потяг методично, з рівним стуком коліс, відвозив його від районного центру.
О дванадцятій тридцять Віктор увійшов у масивні скляні двері обласного управління державного бюро. На прохідній сидів черговий офіцер у чистій, випрасуваній формі. Віктор дістав із сумки зошит і пластиковий портфель. Поклав їх на гладку поліровану поверхню стійки.
— Я хочу зробити заяву, — його голос звучав рівно, без хрипоти, попри ніч, проведену в крижаній воді. — Про корупційну схему й приховування вбивства в районному відділі. Тут оригінали документів. І бухгалтерія.
Офіцер перевів погляд із брудної, роздертої штормівки Віктора на документи. Він зняв телефонну трубку й набрав короткий внутрішній номер.
Система працювала повільно, але шестерні почали обертатися. До полудня Віктор дав свідчення трьом слідчим із відділу внутрішньої безпеки. Копії документів були зняті, оригінали опечатані при ньому. Кузьміна й Савельєва затримали ближче до вечора того ж дня. Оперативна група на позашляховиках виїхала в районний центр для виїмки документів і обшуків.
Увечері наступного дня Віктор повернувся до свого лісу.
Небо очистилося від хмар. Західне сонце фарбувало верхівки високих ялин у густий, мідний колір. Повітря в низині пахло хвоєю, вологим мохом і прілим листям. Віктор спускався в яр, спираючись на свіжу, міцну палицю. Нові гумові чоботи м’яко пружинили на лісовому ґрунті.
Зірка стояла там само, біля виступаючого кореня величезного дерева. Вона доїла весь овес до останньої зернини. Почувши кроки, корова повернула велику голову й шумно, протяжно видихнула. Її теплий ніс потягнувся до рук Віктора.
Він підійшов упритул. Відв’язав товсту білизняну мотузку від стовбура. Провів загрубілою долонею по жорсткій шерсті на шиї тварини. Пальці намацали заплутаний у шерсті сухий реп’ях. Віктор методично, не поспішаючи, витяг колючки одну за одною.
Потім він опустив праву руку в кишеню штормівки. Пальці звично стиснули важку латунну защіпку від старої валізи. Краї зламу вже не здавалися такими гострими. Метал нагрівся від тепла його тіла.
— Пішли, — рівно промовив Віктор.
Він злегка потягнув мотузку на себе. Корова слухняно ступила слідом, переступаючи важкими копитами по м’якій лісовій підстилці. Вони повільно піднімалися схилом, залишаючи позаду темне, пересохле русло, з якого земля нарешті віддала все, що приховувала десять років.
Металошукач на вході до будівлі обласного суду тихо, протяжно пискнув. Охоронець у чорній формі з нашивкою приватного охоронного підприємства втомлено кивнув на сірий пластиковий лоток на столі. Віктор виклав із кишень потертого зимового пуховика ключі від дому, кнопковий телефон із затертим екраном і важку латунну защіпку. Охоронець узяв шматок металу двома пальцями, покрутив у різкому світлі стельових люмінесцентних ламп. Зелений наліт окису на защіпці за кілька місяців майже стерся від постійного контакту зі шкірою, оголивши тьмяний, глибокий золотавий блиск на нерівних гранях зламу.
— Це що таке? — голос охоронця був сиплий, застуджений.
— Деталь, — рівно, не змінюючи виразу обличчя, відповів Віктор.
Охоронець байдуже кинув защіпку назад у лоток, метал глухо стукнув об пластик. Він махнув рукою, пропускаючи Віктора крізь гудливу магнітну рамку…
