Злодійський телеграф працював в обидва боки. І Богдан знав: рано чи пізно в місті почують, що хтось приїхав і ставить запитання про діда.
Тому перші три дні він не ставив жодних запитань. Він просто ходив містом, як ходить турист або людина, якій нудно. Сидів на набережній із кухлем кави.
Заходив на рибний ринок, дивився на ятки, вдихав повітря, вітався з торговками. Їв у дешевих їдальнях біля порту, де робітники зранку пили чай і говорили про своє. Говорили про багато що, якщо сидіти тихо й не встрявати.
Про те, що будівництво в північній частині стало, бо підрядник не заплатив робітникам уже другий місяць. Про те, що на ринку знову підняли ставки за місце. Про те, що в клубі «Арго» в п’ятницю знову була бійка і що людей звідти забирали швидкою, але в поліцію ніхто не подзвонив, бо всі знають, чий це клуб.
Чий — це було зрозуміло. Валерій Бондаренко, якого в місті звали просто Барин, тримав тут нічне життя й будівельний бізнес. Гучний, самовдоволений, він любив з’являтися на людях з охороною й у дорогому годиннику та любив, коли при ньому вставали.
Йому було 52 роки, він був із місцевих, із портових, і в місті сидів років 25. Відтоді, як перестало існувати все попереднє, і на цих уламках почали будувати своє ті, кому вистачило нахабства. Другим був Роман.
Його прізвища в місті майже не вимовляли, просто Роман. П’ятдесят років, людина з тихим голосом і в дорогому костюмі, який ніколи не м’явся. Він тримав порт, рибний ринок і ще кілька речей, про які вголос не говорили.
Розумний, холодний, умів слухати так, що співрозмовникові здавалося, ніби той говорить із розумною стіною. Після смерті діда обидва відчули, що місце смотрящого лишилося порожнім, і обидва, кожен по-своєму, почали до цього місця рухатися. Барин — голосно й очевидно, скликаючи людей, проводячи зустрічі, даючи обіцянки.
Роман — тихо, як робив усе, через людей і через гроші. На третій день Богдан знайшов те, заради чого приїхав, хоча поки ще не знав, що знайшов. Він знайшов Оксану.
Оксана Левченко, онука діда, працювала в місцевій бібліотеці. Їй було 28 років. Вона була невисока, темноволоса, зі втомленим обличчям людини, яка давно живе в напрузі й звикла робити вигляд, що все нормально.
Богдан побачив її випадково. Вона виходила з бібліотеки з сумкою, на ходу дивилася під ноги, і він упізнав її за фотографією, яку йому колись давно показав дід. «Онука моя, — сказав той тоді, — єдина, хто нічого не знає і не повинна знати».
Отже, тепер знала. Або мала дізнатися. Він не підійшов до неї того дня, просто провів поглядом до рогу й запам’ятав маршрут.
На четвертий день сталося те, що мало статися. Його помітили. Шрам прийшов до клубу «Арго» в п’ятницю ввечері з чотирма людьми.
Клуб був галасливий, тісний, із дешевою музикою й дорогим алкоголем, а Богдан сидів у дальньому кутку біля стіни з кухлем пива, вивчаючи зал. Шрам і його люди взяли найкращий столик у центрі. Їм одразу принесли три пляшки, і офіціантка всміхалася так, як усміхаються людям, яким бояться не всміхнутися.
Потім Шрам підвівся, підійшов до сусіднього столика, де сиділи дві дівчини, і одна з них, та, що була ближче до нього, подивилася на нього з тим виразом, коли людина хоче піти, але не знає, чи можна. У цей момент Богдан пересів зі свого місця на стілець ближче до їхнього столика. Просто пересів, як пересаджується людина, якій набридло сидіти на протязі.
Шрам подивився на нього тоді вперше. Побачив кухоль пива, сіру вітрівку, хлоп’яче обличчя. — Відійди, дай дядькам розважитися, — сказав він, кивнувши головою вбік.
Богдан перепросив, узяв кухоль і пересів. Стіл зареготав. Шрам уже розвертався назад до дівчат.
Богдан сидів, пив пиво й думав про стороннє. Про те, що музика в цьому клубі надто гучна і що пиво розбавлене. Потім він думав про те, що Шрам — людина Барина, що людей Барина в цьому клубі зараз не менше шести і що те, як вони входили, як займали стіл, як дивилися на двері кожні кілька хвилин, говорить про одне: чекають когось.
І цей хтось іще не прийшов. Він чекав разом із ними, хоча вони про це не знали. Людина, на яку чекали, з’явилася близько опівночі…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
