Життя без прикрасРука Максима завмерла. Він знав цей рух: так заздалегідь готуються до удару. Усередині неприємно стиснулося.
— Що ви збираєтеся з ним зробити?
— У п’ятницю позбудуся. Тільки місце займає.
До п’ятниці залишалося кілька днів. Цуценя збиралися приспати. Максим помовчав, потім запитав:
— Скільки?
— Що? — Мельник не зрозумів.
— Скільки хочете за нього?
— Ви серйозно?
— Назвіть ціну.
— Триста доларів, — усміхнувся Мельник. — Тільки потім без претензій. Може до кінця життя залишитися боягузом. Охоронця з нього точно не вийде.
— Охоронець мені не потрібен, — Максим підвів на нього очі.
Клітку він відчинив обережно, але скрип металу все одно змусив цуценя сіпнутися. Максим не потягнувся всередину: залишив дверцята відчиненими, кілька секунд почекав і встав.
— Піду по гроші.
Зробив один крок до виходу, за ним другий. По бетону позаду швидко зашкребли кігті, і щось ударилося об його ногу.
Цуценя вискочило слідом. Обома передніми лапами воно обхопило черевик, а маленькими зубами обережно стиснуло товсту шкіру. Не кусало — тримало. Притиснулося до ноги так, ніби все його життя залежало від того, чи зуміє воно зупинити цю людину.
Максим подивився вниз і зустрівся з бурштиновими очима. Страх залишався в них, але тепер разом із ним була відчайдушна надія.
— Відчепися! — Мельник роздратовано ступив до цуценяти.
Воно відразу пригнулося. Максим став між собакою і власником.
— Не чіпайте його.
Він не підвищив голосу. Від цього попередження прозвучало ще серйозніше. Мельник зупинився.
— Забирайте. Мені байдуже.
Через десять хвилин на стіл лягли три стодоларові купюри. Натомість Максим отримав коротку розписку про продаж. Цуценя виніс на руках: воно майже нічого не важило, під шерстю легко промацувалися ребра.
Відчинивши пасажирські двері, Максим дбайливо посадив його. Кілька секунд цуценя не рухалося, потім присунулося й притиснулося боком до ноги нового господаря. Максим завів двигун.
— Отже, їдеш зі мною.
Пес підвів голову. Уперше за багато тижнів Максим ледь усміхнувся.
— Тоді дамо тобі ім’я. Будеш Дружком.
Він подивився на дорогу й поїхав. До міста було трохи більше години, і майже вся дорога лякала Дружка. Проїжджала сусідньою смугою вантажівка — цуценя здригалося. Лунав гудок — розпластувалося на сидінні. Від гуркоту мотоцикла, що обігнав їх, воно спробувало сховатися під приладовою панеллю.
Максим не тримав його силоміць і не сварив. Поклав долоню на спину.
— Усе гаразд. Ми їдемо дорогою, ото й увесь шум.
Самі слова навряд чи були зрозумілі цуценяті. Голос діяв інакше: Дружок потроху перестав метатися, повернувся до ноги Максима й притиснувся до неї.
Дбаючи про нього, Максим помітив незвичну річ. Він давно не проводив стільки часу, не перевіряючи власного дихання, не прислухаючись до шуму в голові й не повертаючись думками до давніх епізодів. Зараз уся увага була потрібна тому, хто боявся навколишнього світу ще дужче, ніж він.
Квартира була на першому поверсі непримітного житлового комплексу в північній частині міста. Максим вибрав її через відсутність сходів, сусідів над головою й людних коридорів. Усередині речей було мало: диван, телевізор на дешевій тумбі, кухонний стіл зі стільцями. У спальні замість ліжка лежав матрац.
Дружок затримався на порозі, обережно понюхав повітря. Просунувся на один крок, на другий, а потім стрімко перетнув кухню й забився під стіл. Максим зняв черевики, присів навпочіпки, тримаючись на відстані.
— Добре влаштувався. Я, мабуть, теж вибрав би це місце.
Неподалік він поставив воду. У холодильнику знайшлася куряча грудка; Максим зварив її без солі, змішав із рисом і залишив поруч тарілку. Дружок зі схованки не вийшов.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.