Життя без прикрас— Можемо повернути назад.
Він не вмовляв себе залишитися. Якби у Дружка почалася паніка, машина розвернулася б без жодних пояснень Мельникові. Але через хвилину пес глибоко вдихнув і сів, уже спокійно. Лише тоді Максим відчинив дверцята.
— Гаразд. Ідемо вдвох.
Біля адміністративної будівлі на них чекав Мельник без звичних дзеркальних окулярів. Обличчя тепер було відкрите, і він здався Максимові старшим — можливо, саме тому, а не через час, що минув. Мельник дивився на Дружка. Кілька секунд жоден із чоловіків не озвався.
— Він упізнає мене? — нарешті запитав господар розплідника.
— Це місце — напевно, — відповів Максим, подивившись на пса.
— Тоді я залишуся тут, ближче не підходитиму. — Мельник кивнув.
За весь час їхнього знайомства Максим уперше почув від нього слова, з якими міг погодитися.
— Де тримаєте цуценя?
— Окремо, в іншому приміщенні.
— У старому сараї?
Мельник похитав головою.
— Сараю вже немає.
Максим подивився туди, де пам’ятав іржаві стіни. Їхнє місце займав маленький відкритий майданчик для вигулу: навіс, дерев’яна платформа.
— Знесли?
— Так.
— Що змусило?
Мельник видихнув не відразу.
— Після репортажу про Дружка мені стало важко проходити повз сарай і вдавати, що все було гаразд.
Максим промовчав. Вони попрямували до невеликого нового корпусу.
За дверима, що відчинилися, цуценя німецької вівчарки підвелося в просторому вольєрі й відійшло до дальньої стінки. Йому було приблизно п’ять місяців. У приміщенні панувала тиша, було чисто; цуценя теж не гавкало й не гарчало, лише збільшувало відстань між собою та тими, хто увійшов. Схожість із Дружком Максим побачив у погляді, а не в зовнішності.
Дружок зупинився біля входу. Помітивши дорослого пса, цуценя перестало стежити за людьми й зосередило всю увагу на ньому. Зміна була ледь помітною.
Максим сів на стілець біля стіни.
— Як звати?
— Барсик.
— Що з ним сталося?
Мельник вибрав місце подалі.
— Якогось одного випадку не було. Він від самого початку був обережнішим за інших. Співробітник вирішив прискорити звикання до людей, тиснув на нього, поспішав. Після цього цуценя стало боятися сильніше.
— Що ви називаєте тиском? — Максим подивився йому в обличчя.
— Саме те, про що ти подумав.
Мельник не відвів очей. Ніхто не озвався відразу; Максим відчув, як стиснув щелепи.
— Ця людина ще працює у вас?
— Ні.
— Ви його звільнили?
— Звільнив.
— А чому не звільняли тих, хто так само поводився з Дружком?
Тепер Мельник відвів погляд.
— Тоді я вважав, що саме так і треба працювати.
Максимові було неприємно це чути, але відповідь була чесною. Він нічого не сказав.
Дружок повільно підійшов до огорожі. Барсик притиснувся до стінки, не зводячи з нього очей. Дорослий пес сів і відвернув голову. Максим ледь усміхнувся: спокійнішого за цей жест годі було щось придумати. Він наче казав цуценяті: бачу тебе, а вимагати нічого не збираюся.
Минула хвилина, за нею друга. Барсик наважився на маленький крок. Мельник хотів заговорити, але Максим підняв долоню.
— Не втручайтеся.
Дружок не ворушився. Цуценя підійшло ближче, дісталося до ґрат, витягнуло морду. Вони обнюхали одне одного. Судячи з обличчя Мельника, такого він не чекав: уперше Барсик опинився біля переднього краю вольєра в присутності людей.
Максим повільно пересів зі стільця на підлогу, залишивши кілька метрів між собою й цуценям.
— А тепер залишаємо все як є. Нічого не робимо.
— Узагалі нічого? — Мельник насупився.
— Нічого.
— Довго так сидіти?
— Скільки йому знадобиться.
Мельник помовчав і несподівано всміхнувся.
— Схоже, саме тут я найбільше й помилявся.
— У чому саме?
— Для мене час завжди був витратою. Не отримую від собаки швидкого результату — отже, легше вибрати наступного.
— З людиною теж так буває, — сказав Максим, поглянувши на нього.
— Так. Тепер починаю це розуміти. — Мельник кивнув.
У кімнаті вони залишалися майже сорок хвилин. Барсик то відступав, то повертався. Дружок став для нього своєрідним містком: поруч із людьми сидів спокійний дорослий собака, і цуценя поступово дозволяло собі скорочувати відстань. Нарешті між ним і Максимом залишився метр.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.