Життя без прикрасПісля зустрічі кілька людей підійшли до Дружка. Їх не цікавили фотографії та героїзм. Запитували, чи важко доглядати великого собаку, як він переносить натовп, чи можна тримати його у квартирі, скільки доводиться займатися. Максим спокійно відповідав.
На парковці Ірина наздогнала його.
— Можна ще одне запитання?
— Сьогодні ви вже чимало запитали.
— Чому ви все-таки вирішили приїхати? — усміхнулася вона.
— Не знаю, — сказав Максим, відчиняючи для Дружка дверцята машини.
— Не вірю.
— Мабуть, мені колись самому стала б у пригоді така зустріч, — він подивився на неї. — З людиною, яка не обіцяє, що життя неодмінно стане таким, як раніше.
— А що обіцяє?
— Що воно може стати іншим, — знизав плечима Максим. — Часом і цього вистачає.
Відтоді він приїжджав приблизно раз на місяць. Жодної ролі психолога чи фахівця на себе не брав: приходила людина зі своїм собакою. Дружка то оточували увагою, то він майже всю зустріч спав біля стільця господаря.
Максим не очікував, що історія пса поступово перестане зводитися до виняткового нюху й небезпечних операцій. Люди чули в ній розповідь про другий шанс, і цей її бік виявився їм набагато ближчим.
Після однієї із зустрічей Олексій затримав його біля виходу. Поруч стояла невелика чорно-коричнева собака з місцевого притулку.
— Познайомся з Жужею.
Максим присів і дав їй обнюхати руку.
— Коли ти її взяв?
— П’ять днів тому.
— Як живеться разом?
— Капці вже з’їдені. Пилососа боїться, — усміхнувся Олексій уперше за весь час їхнього знайомства.
— Ну, отже, план виконується.
Обидва засміялися.
Додому Максим їхав мовчки. Дружок сидів поруч, висунувши морду в прочинене вікно. Та випадкова поїздка до розплідника давно змінила життя не лише їм двом — тепер Максим це бачив. Пес допомагав людям, з якими ніколи б не зустрівся, якби тоді залишився в клітці, а не вибіг і не вчепився в чужий черевик.
Майже через рік після першої зустрічі в центрі Максим двічі прочитав початковий рядок несподіваного листа. Зворотна адреса на конверті належала розпліднику Мельника; всередині виявився єдиний аркуш. Від цього чоловіка Максим не чекав жодних звісток і зустрічатися з ним знову не збирався.
«Гончаре, розумію, що не маю права звертатися до вас по допомогу. Але тут є цуценя, яке дуже нагадує мені Дружка».
Аркуш пролежав на кухонному столі майже до вечора. Максим варив каву, проходив повз, ішов гуляти з Дружком, повертався — і знову помічав написане: «Тут є цуценя, яке дуже нагадує мені Дружка». Злило вже те, що Мельник знову зайняв його думки. Разом із цим ім’ям поверталися брудний сарай, тісна клітка й цуценя, що затулялося від піднятої руки. Ту частину життя Дружка Максим хотів залишити позаду. Можливий жаль власника розплідника нічого із цих спогадів не прибирав.
Лише надвечір він дочитав сторінку. Мельник писав незвично просто: ні родоводів, ні розцінок, ні міркувань про робочі якості.
«В одному з останніх приплодів з’явилося цуценя з проблемною задньою лапою. За станом здоров’я воно не проходить до програми підготовки службових собак. Однак більше мене непокоїть його страх перед людьми. Ми кілька разів пробували займатися соціалізацією, невдало. Тепер, побачивши співробітників, воно ховається. Раніше я назвав би його непридатним і передав далі, як збирався вчинити з Дружком. Не став би ставити собі запитань. Тепер уже не впевнений, що це правильно. Я не прошу вас брати його додому. Приїдьте, будь ласка, і скажіть, що бачите».
Склавши листа, Максим повернувся до собаки.
— Ну, що думаєш? — Дружок підняв голову. — Мені ця затія не до душі.
Пес підвівся й попрямував до дверей. Максим усміхнувся.
— Зрозуміло. Отже, ти голосуєш за поїздку.
Через два дні старий позашляховик їхав знайомою дорогою до розплідника. Над узбіччям здіймався пил, по випалених сонцем пагорбах тягнулися сухі кущі. За цей час краєвид майже не змінився. Максим пам’ятав, яким приїхав сюди вперше: власному життю він тоді не знав застосування. Тепер на сусідньому сидінні був спокійний, упевнений Дружок.
Спокій зник, коли пес побачив металеві ворота. Його вуха трохи відхилилися назад, дихання почастішало. Максим помітив це відразу й зупинився біля в’їзду, залишившись за кермом.
— Упізнаєш?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.