Вітер на перевалі обпікав обличчя дрібною крижаною крупою. Віктор стояв на обледенілому валуні, високо піднявши над головою старий кнопковий телефон. На тьмяному монохромному екрані блимала одна-єдина смужка зв’язку. Пальці без рукавиць побіліли від морозу й насилу натискали на жорсткі пластикові кнопки.
До дідової заїмки вони добиралися чотири доби. Важкі дерев’яні волокуші грузли в розкислому весняному снігу. Марія стирала ноги до крові, мовчки крокуючи слідом і поправляючи лямки рюкзака, що врізалися в плечі. Малюк ішов сам. Звір швидко адаптувався до лісу, жадібно втягуючи носом нові запахи прілого листя й сирої кори.
Віктор натиснув кнопку виклику. У динаміку почувся довгий, тріскучий гудок. Він телефонував за номером, який йому потай виписав на клаптику паперу ветеринар Бондаренко. Це був контакт приватного реабілітаційного центру в сусідній області, що мав федеральну ліцензію на утримання диких хижаків.
— Слухаю, — пролунав у слухавці хрипкий жіночий голос. Зв’язок уривалося, спотворюючи слова металевим відлунням.
— Від Бондаренка. Щодо бурого. Вік чотири місяці. Вага близько сорока, — Віктор говорив швидко, економлячи заряд батареї, що мерзла. — Місцеві наглядовці хочуть пустити його в розхід. Мені потрібне легальне вивезення.
— Без документів на вилучення не приймемо, — сухо відповів голос, перекриваючи шум вітру. — Це кримінальна справа. Оформлюйте через місцевий департамент акт передачі. Інакше на першому ж посту патруль заарештує машину разом із твариною.
— Департамент сам у цьому замішаний. Убили ведмедицю на відомчій машині. У мене є гільза. Триста восьмий калібр. Латунь.
У слухавці повисла довга пауза. Було чути лише тріск статики й безперервне завивання вітру на голому гірському хребті.
— Завтра в райцентрі буде комісія зі столиці. Планова перевірка лісгоспів. Якщо зможеш покласти гільзу й письмову заяву їм просто на стіл — місцеві не сунуться. Виб’єш акт. Тоді дзвони…
