Він підняв стріляну гільзу від нарізного карабіна великого калібру. Метал обпікав пальці холодом. Віктор мовчки сунув гільзу в кишеню ватника, розвернувся й зашагав назад до свого дому. Минув рівно тиждень. Ведмежа впевнено стояло на кривих лапах і голосно вимагало їжу кожні три години.
Запаси молока швидко закінчувалися. Марія кип’ятила жовту соску двічі на день, ретельно змиваючи жирний білий наліт. Гума почала тьмяніти, вкриватися мікротріщинами й змінювати колір. У четвер Віктор завів свій старий УАЗ.
Машина чхнула їдким сизим димом і важко покотилася розчищеною трактором колією в бік райцентру. На пасажирському сидінні стояв пластиковий кошик для білизни, накритий старим пуховиком. Усередині міцно спало ведмежа. Районна ветеринарна клініка містилася в старій одноповерховій будівлі з білої цегли на самісінькій околиці.
У вузькому коридорі густо пахло хлоркою, мокрим псом і дешевим спиртовим антисептиком. Лампа денного світла під стелею дратівливо блимала. За обшарпаним столом сидів ветеринар Бондаренко. Він мовчки оглянув тварину.
Його грубі, мозолясті пальці впевнено обмацали живіт, перевірили зуби й вуха звіра. Ведмежа невдоволено загарчало й спробувало вкусити лікаря за рукав несвіжого білого халата.
— Здорове. Місяць від роду, не більше, — констатував Бондаренко, насухо витираючи руки паперовим рушником. — Замінник собачого молока купите в аптеці. Але на офіційний облік я його не поставлю. Паспорта не дам.
Віктор дістав із внутрішньої кишені потертий шкіряний гаманець.
— Оплачу будь-які щеплення за подвійним тарифом. Мені потрібен офіційний папір, що він чистий від сказу.
Бондаренко відсунув простягнуті купюри вбік. Він важко підвівся, підійшов до вікна й опустив запилені пластикові жалюзі. У тісному кабінеті стало помітно темніше.
— Ти не зрозумів, Вітю. За законом це державна власність. Дикий хижак. Ти зобов’язаний здати його в лісовий нагляд за актом. Залишиш собі — чиста стаття за незаконне вилучення з природного середовища. Штраф космічний і негайна конфіскація тварини…
