Вона відійшла від вікна й стала за спиною чоловіка, тулячись ближче до гарячої печі. Віктор підійшов до дверей і повільно потягнув на себе важкий залізний засув.
Двері піддалися насилу, зсуваючи заметений на ґанку щільний замет. В обличчя відразу вдарив крижаний вітер, несучи колючу снігову крупу. Віктор клацнув кнопкою ліхтаря. Яскравий промінь насилу прорізав суцільну білу пелену хуртовини.
На засніжених дерев’яних сходинках стояла ведмедиця. Вона була моторошно велика. Її бура шерсть звалялася, перетворившись на суцільний панцир із брудних крижаних бурульок. На правому боці темніла велика волога пляма, яку швидко присипало летючим снігом. Від тварини густо пахло сирістю, хвоєю й теплою кров’ю.
Віктор миттєво скинув рушницю до плеча.
Вказівний палець ліг на холодний спусковий гачок. Ведмедиця не зробила жодного руху вперед. Вона важко, з надривним свистом дихала, низько опустивши масивну голову до самих дощок.
Потім її паща прочинилася. На обледенілі дошки ґанку з глухим стуком випав темний клубок. Ведмедиця затримала каламутний погляд на людині з рушницею. Вона повільно, важко переставляючи лапи, розвернулася й ступила в щільну стіну бурану. За кілька секунд її величезний силует повністю розчинився в темряві.
Віктор опустив ствол. Він перевів промінь світла на ґанок. Просто біля його зимових чобіт лежало ведмежа.
Воно було не більше за звичайне березове поліно. Коротка шерсть повністю вкрилася жорсткою кіркою льоду. Тільце не подавало жодних ознак життя. Віктор нахилився й підняв тварину однією рукою. Клубок був твердий, як камінь, і пекуче холодний. Чоловік ступив назад у сіни й із силою грюкнув дверима, засунувши засув до упору.
Марія відразу дістала з нижньої шухляди старого комода товсту червону вовняну ковдру. Від тканини йшов слабкий, застарілий запах нафталіну. Вона розстелила її на дощаній підлозі впритул до розпеченої печі.
Віктор поклав ведмежа на червону тканину. Тварина лишалася нерухомою. Марія взяла жорсткий махровий рушник і почала інтенсивно, з сильним натиском розтирати замерзлу шерсть. Віктор поставив на плиту великий металевий чайник.
Лід повільно танув. На ворсі ковдри розповзалися темні мокрі плями. Минуло десять хвилин. Потім двадцять. Віктор наповнив дві пластикові пляшки гарячою водою, загорнув їх у старі наволочки й обклав ними тільце. Він сів на підлогу й змінив дружину, продовжуючи механічно розтирати маленькі обледенілі лапи.
Жодної реакції. Груди ведмежати не здіймалися. Дихання не було.
Старий годинник із маятником на стіні пробив північ. Березові поліна в топці прогоріли, перетворившись на купу пульсуючого червоного жару. Віктор опустив стомлені руки. Він важко підвівся з підлоги. Марія сиділа поруч, не кліпаючи, дивлячись на нерухомий мокрий клубок на червоній ковдрі. У кімнаті повисла в’язка, важка тиша, крізь яку пробивався тільки монотонний виття вітру надворі.
Але справжнє диво сталося глибокої ночі….
