Оксана перевела погляд на Ларису.
— А твій чоловік? Хіба у вас не була зразкова сім’я з правильно розставленими кордонами?
Лариса прибрала долоні від обличчя. Заплакані очі здавалися запаленими, голос звучав тьмяно й хрипко.
— Остап вигнав мене три місяці тому. У нього з’явилася двадцятирічна фітнес-модель. За шлюбним договором мені нічого не дісталося. Він забрав навіть прикраси, бо колись сам їх купував. Я намагалася влаштуватися, але в мене немає досвіду: готові взяти хіба що касиркою або прибиральницею. Я звикла зовсім до іншого життя й не знала, що робити. Жила в Богдана, а тепер нам обом нікуди йти.
Оксана слухала й з подивом розуміла, що не відчуває ні жалю, ні злорадства. Чуже падіння не тішило її, але й колишня готовність негайно рятувати молодших не прокидалася. Колись одного їхнього нещасного погляду вистачило б, щоб вона віддала останнє. Тепер Оксана спостерігала за ними спокійно й відсторонено, ніби наслідки їхніх рішень розгорталися за склом.
— Чого ви хочете від мене?
Богдан ковтнув і скоса глянув на відкритий ноутбук, де світилися таблиці й графіки.
— Ми чули, що в тебе тепер своя фірма й хороші клієнти. Кажуть, ти пристойно заробляєш. Оксаночко, допоможи. Дай мені п’ять мільйонів, я напишу розписку й усе відпрацюю. Піду хоч вантажником. Якщо не розрахуюся, мене вб’ють. А Ларису пусти пожити до себе — хай навіть спить на розкладачці на кухні. Ми ж не чужі. Ми сім’я, одна кров…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
