Рік тому вона бачила перед собою самовпевнених, бездоганно вдягнених господарів життя, переконаних, що біда завжди трапляється лише з іншими. Тепер Богдан змарнів і дуже схуд. Обличчя набуло нездорового сірого відтінку, пом’ята куртка висіла на опущених плечах, а погляд метався, як у людини, якій нікуди тікати. Від колишньої пихи не лишилося й сліду — її замінив липкий, погано прихований страх.
Лариса виглядала не краще. Волосся, раніше вкладене волосинка до волосинки, було стягнуте в недбалий пучок. На блідому обличчі не було косметики, під очима темніли глибокі тіні. Вона куталася в тонкий плащ, смикала ґудзик і тремтіла — чи то від холоду, чи то від нервового виснаження.
— Оксано, впусти нас, — прохрипів Богдан. Хоча він був вищий за сестру, дивився на неї знизу вгору. — Будь ласка.
Вона мовчки відступила. Гості ніяково потупцялися на килимку й пройшли на кухню, принісши із собою відчуття вуличного холоду. Оксана не запропонувала ні капців, ні чаю, хоча колись насамперед посадила б їх, нагодувала й почала шукати вихід. Тепер вона сіла навпроти, схрестила руки й стала чекати. У важкій паузі було чути лише годинник і рівний гул холодильника.
— Що сталося? — нарешті запитала вона. — На дорогому курорті сталося лихо чи зірвалося твоє велике замовлення?
Лариса схлипнула й сховала обличчя в долонях.
— Не треба, — видавив Богдан, витираючи вологий лоб. — Ми втратили все. Все скінчилося. Ми на самому дні й самі вже не виберемося.
Він заговорив квапливо, захлинаючись словами й виправданнями, ніби сподівався, що швидкість розповіді зменшить його провину. Те саме замовлення, яким брат так пишався рік тому, виявилося пасткою. Ділові партнери, які користувалися його беззастережною довірою, залишили Богдана з величезними зобов’язаннями. Спершу він був певен, що швидко виправить становище. Щоб закрити перші борги, позичив ще, заклавши фірму, будинок і машини. Однак розрахунок не спрацював, і вся схема розсипалася.
Рахунки заблокували, майно забрали й продали значно дешевше за його вартість. Один за одним зникли будинок, автомобілі й бізнес, якими Богдан раніше так пишався, але виручених коштів однаково не вистачило. Борг, що лишився, затягувався на його шиї дедалі тугіше. Потім з’явилися люди, які не збиралися обговорювати відстрочку за чашкою кави й не приймали пояснень про невдалих партнерів.
— Вони вже знайшли мою орендовану квартиру, — Богдан говорив майже пошепки, але раптом голос зірвався на вереск. — Якщо до понеділка я не принесу п’ять мільйонів, зі мною розправляться. Вони не лякають, Оксано. Вони справді це зроблять…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
