Поруч із ним того дня, як і майже завжди, була Лада. Вона не була молодою жвавою кобилою, що кидається вперед від найменшого руху повідців. У ній цінували інше: спокій, уважність, рідкісну прив’язаність до людини. Остап не раз казав, що Лада розуміє його раніше, ніж він устигне вимовити команду. Досить було легкого руху руки, ледь зміненого дихання, короткого цмокання язиком — і кобила вже знала, що треба зробити. Між ними давно встановився той тихий зв’язок, який неможливо пояснити людині, що ніколи не довіряла тварині своє життя на вузькій гірській стежці.
Вони піднімалися звичним маршрутом. Каміння під копитами було сухим, але подекуди сипким, і Остап, як завжди, вів Ладу обережно, не підганяючи її. Стежка йшла вздовж високого скельного ребра, де з одного боку здіймалася стіна породи, а з другого відразу відкривалася порожнеча. У таких місцях людина мимоволі стихає. Навіть якщо вона багато разів проходила тут раніше, тіло все одно пам’ятає: один хибний крок, один камінь, що осипався, один різкий поштовх — і звична дорога перетворюється на пастку.
Усе сталося так швидко, що потім ніхто не зміг би відтворити кожну секунду. Під одним із виступів раптом почувся сухий хрускіт, ніби камінь тріснув зсередини. Слідом здригнулася стежка. Не вся, не одразу, а той шматок під ногами, де Остап уже збирався зробити наступний крок. Дрібне каміння з шелестом покотилося вниз, потім зірвався пласт землі, і повітря наповнив важкий гуркіт. Лада, відчувши небезпеку раніше за людину, рвонула назад. Її копита вдарили по вцілілому краю, вона відступила, втрималася, а Остап не встиг.
Він зірвався разом із осипом. У першу мить його понесло вниз, у шум каміння, у хмару пилу й сірого кришива. Лада на вершині різко скинула голову й заіржала так, що звук ударився об скелі. Падіння Остапа зупинилося не біля самого дна, а на вузькому виступі, схованому під урвищем. Туди не було стежки. Згори його майже неможливо було побачити: карниз лежав під таким кутом, що людина на краю скелі дивилася б повз, навіть не підозрюючи, що нижче хтось живий.
Остап залишився живий, але це диво було страшним і неповним. Його сильно вдарило під час падіння, тіло озвалося болем, а важкий камінь притиснув його так, що він не міг вибратися. Будь-який рух віддавався різзю. Він розумів, що перебуває високо над землею, на вузькій полиці, де досить одного хибного ривка — і він зірветься далі. Над ним лишалася скеля, поруч лежало каміння, під ним була глибина. Він намагався кликати, але голос спершу вийшов слабкий, зірваний, майже чужий. У відповідь згори пролунало іржання Лади…
