Життя без прикрасАле вчинити так, як мама, Іра не збиралася. Вона не залишить дитину напризволяще, зробить усе, щоб її син був щасливий. У малюка буде тільки вона: бабуся померла вісім років тому. І зараз поїзд віз Іру до старого будинку, де вони колись жили вдвох.
Колеса байдуже стукотіли, везучи її дедалі далі на південь від столиці. У цілому світі нікому не було діла до нещасної вагітної жінки. І все ж вона вирішила жити наперекір тому, що сталося, й дозволяла собі мріяти про щастя сина. Власне майбутнє залишалося неясним.
За роки її відсутності село стало ще меншим. Постійно жили тут тепер лише старі люди; влітку іноді приїжджали відпочити власники покинутих будинків. Іру це не лякало. Віддалену роботу вона вже знайшла, і хоча платили небагато, на життя за її скромних потреб вистачало.
Діставшись до будинку, Іра взялася до кімнат. Треба було облаштувати все необхідне до повернення з пологового будинку з малюком. Це вона встигла, але до повного ладу в будинку й на подвір’ї було ще далеко. Настали холоди, а великий живіт заважав багато працювати. Решту вирішила залишити до народження дитини — потім закінчить, як вийде.
У листопаді народився великий, голосистий хлопчик. Попри його розміри, пологи минули легко, і на третій день Іру вже виписали додому. Сина вона назвала Максимом.
Максимко виявився спокійним і здоровим малюком. Іра раділа, що клопоту з ним майже не було: вдавалося подовгу працювати за комп’ютером і з кожної оплати відкладати трохи грошей на рахунок. Улітку вона збиралася поповнити синові гардероб — ріс він швидко.
Коли на подвір’ї зійшов увесь сніг, Іра почала згрібати в купу сміття, що накопичилося за багато років. Землю треба було звільнити для весняних посадок. Ділянка вже була підготовлена, а садити ще рано; тоді вона дісталася до горища, найнеприємнішого місця в будинку.
Напіврозбиті меблі, пом’яті тази й відра, старий одяг, подушки — усе це лежало завалами. Два дні Іра скидала речі вниз і збирала в спільну купу. Згодом частину треба було віднести на смітник, решту — спалити.
Нерозібраними залишилися тільки кутки. Там тіснилися в’язки книжок і газет, коробки, поламані скриньки. Серед коробок Іра знайшла велику різьблену скриньку — гарну, міцну, зовсім не схожу на довколишній дешевий мотлох.
Навіть без особливих знань було зрозуміло, що річ дорога й стара. Про це свідчило майстерне різьблення: на кришці виднілося старовинне село, ошатні панянки оточували галявину, а посеред неї танцював ручний ведмідь. Іра змахнула пил і з цікавістю відкрила скриньку.
Усередині лежали листівки й листи. Під ними знайшовся маленький зошит; погортавши його, Іра впізнала бабусин почерк і зрозуміла, що тримає щоденник. На дні виявився ще й великий перстень із червоним каменем. Найбільше приваблював колір каменя, хоча оправа теж була незвичайною — Ірі здалося, що її робили старовинні майстри.
Знизу долинув плач Максимка, і вона поквапилася до нього. Зазвичай ситий і сухий малюк спокійно розглядав іграшки над ліжечком і слухав мамин голос. Іра розповідала йому про блискуче майбутнє, яке чекає на нього, коли він виросте. Часом здавалося, що син розуміє кожне слово й усе запам’ятовує.
Вона весело сміялася, дивлячись на малюка, й дедалі частіше виносила його надвір. На подвір’ї все розквітало, пахло свіжістю й ніжними квітами. Літо наближалося, і сільське життя приносило задоволення.
Уклавши ввечері Максимка спати, Іра знову взялася до скриньки. Тепер вона збиралася ретельно перебрати все, що знайшла всередині: переглянути листівки, прочитати листи й зошит, вирішити, що залишити, а непотрібного позбутися. Під час першого огляду на горищі розібрати вміст як слід не вдалося. Самі речі викидати вона не хотіла. Скриньку й перстень треба було відмити, очистити від бруду, що накопичився за довгі роки, а потім спробувати здати до ломбарду. Іра ще не знала, скільки за них запропонують, але була впевнена, що хоча б невелику суму отримає.
З листівками й листами вона розібралася швидко: нічого цікавого в них не виявилося. Щоденник же змусив її читати з подивом і трепетом. За життя бабуся розповіла онуці лише малу частину того, що довелося пережити Олені.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.