Життя без прикрасВіктор і його батько намагалися заспокоїти дівчину. Микола Григорович говорив про будинок, який уже приготував для молодят:
— Розпишетеся й відразу переїдете у своє житло. Там житимете окремо, Тамара до вас не добереться й заважати вам не стане.
До весілля залишався тиждень, коли до Олени в гуртожиток прийшла літня хатня робітниця з особняка Бондарів. Із собою вона мала велику сумку. Жінка подивилася на дівчину зі співчуттям.
— Оленочко, мені шкода, але молодий господар доручив повідомити вам: весілля не буде. Вікторові треба терміново виїхати за кордон, там на нього чекає наречена. Він звелів привезти ваші речі, вони в цій сумці. І ще ось це.
Із власної сумочки вона дістала важкенький конверт. Олена зрозуміла: усередині гроші.
— Цього не може бути! У нас скоро народиться дитина. Я йому зараз зателефоную.
— Не треба, Оленочко, — хатня робітниця сумно похитала головою. — Він в аеропорту, мабуть, уже зареєструвався на рейс. Мав би час, приїхав би сам. Тому мене й послав, що йому ніколи.
Жінка попрощалася й пішла. Олена залишилася розбиратися з тим, що щойно почула. Через п’ять місяців мала народитися дівчинка — це вона вже знала. Вони з Віктором устигли навіть вибрати дочці ім’я.
Ірочка.
Олена була розбита. Після того як хатня робітниця пішла, треба було вирішити, що робити далі, але впоратися з цим самотужки вона не могла: їй терміново потрібна була підтримка. У цілому світі були лише двоє людей, на яких вона розраховувала так само, як на себе, — Віктор і мама. Тепер слова про іншу наречену позбавили її однієї з цих опор. Олена повірила, що коханий зрадив її, скасував весілля й поїхав, залишивши вагітну наречену. До нього по допомогу вона вже не могла звернутися. Залишалася мати — єдина людина, до якої Олена тепер вирішила їхати. Вона купила квиток і вирушила в село.
Прийом, якого вона так потребувала, виявився несподівано радісним. Мати спокійно вислухала новину про вагітність, не стала ні сварити, ні докоряти. Обійняла дочку.
— Нічого, Оленочко, виростимо твою дівчинку красунею й розумницею. Через нареченого не побивайся. Буде в тебе ще щастя, обов’язково буде. Ти ж у мене хороша.
У травні народилася Іринка. Мама й бабуся не могли нею натішитися. А в серпні Олені потрапив до рук гарний товстий журнал. На одному з розворотів була фотографія родини Бондарів: Віктор щасливо усміхався поруч із пихатою матір’ю.
Жодної дружини-іноземки на знімку не було. Для Олени це стало підтвердженням обману. Вона вирішила, що наречений нікуди не виїжджав, а лише захотів її позбутися. Набридла — і він відіслав її разом із дитиною. Цієї гаданої зради вона не витримала.
Повернувшись із прогулянки з крихітною онукою, бабуся одразу зрозуміла, що сталося непоправне. Олена померла. У три місяці Іринка залишилася без мами й без батька поруч. У старому будинку на околиці сільця, що вимирало, її ростила сама бабуся.
Коли Ірі виповнилося п’ятнадцять років, старенька вперше сказала, що онуці все життя доведеться маятися. Дівчинка не зрозуміла її слів, і бабуся сумно пояснила:
— Так люди кажуть: хто в маю народився, тому все життя маятися. Недобра доля йому дістанеться.
Іринка тоді лише розсміялася. Їхнє невелике тихе село здавалося їй гарним місцем, а життя з бабусею — цілком щасливим. За мамою вона сумувала, але пам’ятати її не могла: надто рано та померла. Невідомий батько уявлявся кимось на зразок казкового героя, неіснуючого й недоброго.
У школі Іра вчилася на відмінно. Власної школи в селі не було, тому вранці по неї та ще шістьох учнів приїжджав шкільний автобус. Дітей відвозили в містечко за дванадцять кілометрів, де стояла велика школа, а після обіду привозили назад.
Люди довкола були дружними й добрими, і Іра звикла їм довіряти. Жили, щоправда, бідно. Дорослі їздили працювати до сусіднього містечка; їм із бабусею вистачало двох пенсій і грошей від продажу городини. Купували її приїжджі, які іноді заїжджали в село по молоко та яйця.
Після дев’яти класів Іра в сусідньому містечку вивчилася на швачку й закрійницю. Потім поїхала до столиці — на цьому наполягла бабуся. Поблизу хорошої роботи, за її словами, Іринці було не знайти.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.