Життя без прикрасБабуся нерідко казала, що жінки в їхньому роду народжуються красунями, а щастя не знають. Зараз Іра виразно пам’ятала її зморшкуваті руки на своєму гладенькому, блискучому волоссі, що відливало золотом. Старенька гладила онуку по голові й казала зі сльозами:
— Боюся я за тебе, Іринко. Стільки навколо заздрості, стільки злоби… А ти вся в маму: красуня, добра, довіряєш усім, відповісти на образу не вмієш. Злі люди тебе зведуть зі світу й не пошкодують. Тільки ти їм зла не бажай і нікого ні в чому не вини. Така вже наша доля. Тримайся, онученько, будь сильною. І ніколи не роби того, що зробила твоя мати.
Згадувати бабусю Іра завжди могла тільки з теплом. Нікого ріднішого в неї не було. Але разом із лагідними руками й знайомим голосом у пам’яті поставали страшні розповіді про маму — ті самі, які старенька повторювала онуці багато разів.
Проводжаючи свою дочку Олену до міста, бабуся молилася, щоб у тієї все склалося благополучно. Потім, розповідаючи про це онуці, вона згадувала, що спочатку вважала свої молитви почутими. Олена знайшла роботу в приватній ветеринарній клініці. Платили там добре; дівчина винайняла маленьку кімнату в гуртожитку. У неї з’явився заробіток, було де жити, а невдовзі вона познайомилася з молодим чоловіком, якого вважала комп’ютерником. Про багатство його сім’ї Олена тоді нічого не знала: перед нею був хлопець, який розповів їй про свою роботу з комп’ютерами, і саме його вона покохала.
Вона покохала його до нестями, і він відповів їй тим самим. Освідчився, повів знайомитися з батьками. Лише тоді з’ясувалося, що ніякий він не комп’ютерник: Віктор був єдиним сином багатого банкіра. Вигадана професія знадобилася йому, щоб знайти дівчину, якій потрібен він сам, а не майбутній спадок.
Олена розгубилася вже від розкоші особняка, куди привів її наречений. Але його батько, Микола Григорович Бондар, зустрів дівчину так сердечно, наче вона давно була своєю. Йому сподобалися і її краса, і скромність. Колись він сам хотів одружитися з такою дівчиною, тільки життя склалося інакше.
У нього закохалася дочка іншого банкіра, Тамара. Її батько запропонував молодому чоловікові одружитися: свою справу й банк треба було комусь передати. Микола Григорович погодився — вийшло, що одружився він радше з банком, ніж із Тамарою.
Красою вона не вирізнялася й у юності. З віком до змін у зовнішності додався вираз невдоволення, зверхності й заздрості, який уже не сходив з її обличчя. Доброти в Тамарі Романівні було мало, і приховувати це вона не вважала за потрібне. Наречену сина під час першої зустрічі оглянула прискіпливо й скривилася.
Доглянута господиня в дорогому одязі, з коштовностями дивовижної краси, здавалося, не виходила із салонів. Але Олена поруч із нею мала куди ефектніший вигляд. Золотаве волосся, пухкі червоні губи, блакитні очі, у яких весело спалахували іскорки, — молодість і краса дівчини затьмарювали все, чим прикрашала себе Тамара Романівна.
Такої невістки вона не хотіла. Їй було ясно: поруч з Оленою вона незмінно програватиме, а якщо дівчину ще й одягнути відповідно до становища сім’ї, на господиню дому зовсім перестануть дивитися. Однак одразу сказати улюбленому синові, що його вибір їй не до душі, Тамара Романівна не наважилася. Удала згоду й навіть запланувала спільний похід із нареченою до магазину.
Отримавши згоду батьків Віктора на весілля, Олена розслабилася. Знайомство залишилося позаду, нареченому більше не доводилося приховувати, з якої він сім’ї, і проти їхнього шлюбу, як гадала дівчина, ніхто не заперечував. Вона почала іноді дозволяти йому ночувати у своїй маленькій кімнаті в гуртожитку. Весілля наближалося; Олена була вагітна, і разом з очікуванням шлюбу в їхньому житті з’явилося очікування первістка. Вікторові хотілося дівчинку. Він мріяв, щоб дочка була схожа на Олену, щоб у ній можна було впізнати її матір. Олена ж уявляла хлопчика — сина з рисами коханого Віктора. Обоє з нетерпінням чекали дитину, хоча кожен по-своєму уявляв, якою вона буде.
За два тижні до весілля вони вирішили розповісти про дитину Тамарі Романівні. Та зустріла звістку неприязно.
— У порядних сім’ях так не чинять. Спочатку укладають шлюб, а діти народжуються не раніше, ніж через дев’ять місяців після весілля.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.