Життя без прикрасПодальше Іра пам’ятала погано. Спочатку намагалася пояснити, що коханця немає, що йти їй нікуди. Потім коротко, збиваючись, розповіла про звільнення й форум. Вона бачила, наскільки неуважно Павло слухає, але зупинитися не могла: хотілося донести до близької людини всі недавні неприємності, усе, що не давало їй спокою.
На його обличчі не здригнувся жоден м’яз. Тоді Іра сказала про вагітність.
— Он як, — він здивовано підвів очі. — А я вважав, що мені про тебе вже все розповіли. Виявляється, найважливіше пропустили.
Павло глузливо подивився на дружину й розреготався.
— Іро, тобі тоді й хвилюватися нема чого! Отже, цей коханець — твоя доля. Вісім років у нас дітей не було, а з ним зійшлася — і відразу завагітніла. Багаті своїх дітей не кидають, не бійся. Не одружиться — хоч грошей дасть. З голоду не пропадеш.
— Це твоя дитина, Павле. Я вагітна від тебе, — переконувала його Іра. — Давай пройдемо обстеження, зробимо тест. Ти зможеш перевірити батьківство.
Але на кожну пропозицію він відповідав відмовою. Дивився з презирством і вперто не погоджувався на жодну перевірку.
Відведені на збори три дні минули. За цей час Іра так і не змогла достукатися до чоловіка. Павло не сумнівався в правдивості чуток: його мати казала те саме, а їй він довіряв. Не стане ж вона даремно обмовляти невістку.
Людмила Степанівна виявилася до Іри трохи добрішою за сина. Вона запропонувала Павлові дозволити дружині залишитися у квартирі, поки суд не ухвалить рішення про розлучення, а самому на цей час переїхати до неї.
Зібрані валізи Іра розпаковувати не стала. Вони залишилися в передпокої, нагадуючи, як мало можна бути впевненою хоч у чомусь. Ще недавно їй здавалося, що життя дане для щастя й радості. Тепер вона бачила в ньому нескінченну низку неприємностей, несправедливості й болю.
Зі швидким розлученням допомогла Людмила Степанівна: звернулася до знайомих і домоглася, щоб засідання призначили раніше. Через три тижні після подання заяви шлюб Ірини й Павла було розірвано.
Ділити майно суд не став. Надані документи свідчили, що воно належить Павлові й придбане ним до одруження. Адвокат Іри несміливо намагався довести: більше половини іпотечного кредиту погасили за рахунок її заробітку. Але суд цих доводів не прийняв. Свою зарплату Ірина віддавала чоловікові, а платежі робив він — нібито з власних коштів.
Після оголошення рішення розгублена Іра вийшла із зали. Біля виходу її чекав задоволений Павло. По-дружньому поплескав по плечу.
— Не засмучуйся. Якщо коханець не виручить, у тебе ж будинок у селі є. Там теж люди живуть. А тобі, як на мене, там саме місце.
Із суду Іра вийшла спустошеною, але на те, щоб пережити те, що сталося, Павло часу їй не залишив: ще три дні — і квартира має бути вільна. За цей час належало остаточно зібрати речі й вирішити, де жити далі. Іра почала шукати місце в міських ательє. Тепер їй було байдуже, у якому саме: роботи вона не боялася й вірила, що зуміє знову добре заробляти.
Однак хоч куди вона зверталася, відповідь була одна — відмова. Лиха слава встигла дістатися й туди, де Іра ніколи не працювала. Її майстерність більше не допомагала; влаштуватися не вдалося в жодне ательє.
На особистому рахунку залишалося близько ста тисяч. Якщо винайняти житло в місті, грошей вистачить на три місяці, а далі платити буде нічим. Заощадження й без того швидко танули. Іра залишалася без заробітку й без місця, де могла б спокійно дочекатися народження дитини.
У селі був хоча б будинок. Треба буде дати йому лад, підготуватися до появи малюка, знайти якийсь заробіток. Іншого виходу Іра вже не бачила. Вона ще раз перебрала речі, відібрала найнеобхідніше й зачинила двері квартири Павла. Допомоги чекати було нізвідки — далі доводилося розраховувати на себе.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.