Життя без прикрас— Після її зізнання Віктор викреслив матір зі свого життя, — продовжив Микола Григорович. — Скільки років минуло — з жодним святом не привітав, жодного разу їй не зателефонував. Вона телефонувала сама, але він на жоден дзвінок не відповів. Для нього мати померла.
— Як це сумно, — сказала Іра. — Щодо матері ваш син учинив жорстоко. Але мені здається, вона заслужила таке ставлення.
Микола Григорович суворо глянув на дівчину.
— А я хіба кращий? Олена була чудова. Я бачив, що Томі вона не подобається, і мав заступитися. Не заступився. Втішав себе тим, що після весілля в молодих буде окрема сім’я, окремий дім. Тамара до них не дістанеться, не зможе життя псувати. От чим обернулися мої надії.
— Ви не винні, — палко заперечила Ірина. — Звідки вам було знати, на що вона здатна?
— Не знав. Тільки від цього провина перед Оленою і перед сином нікуди не зникає. Так і живу з нею.
Іра зраділа ще раз. Дід теж виявився людиною, яка не бажала її матері зла. Він намагався допомогти, навіть купив молодим окремий дім, щоб уберегти їх від втручання дружини. Для Іри це важило чимало.
— Ну що, після моїх розповідей іще не передумали? — запитав Микола Григорович. — Якщо не злякалися, ходімо знайомитися.
За кілька хвилин вони увійшли до світлої, просторої та затишної кімнати. Тамара Романівна напружилася, почувши кроки.
— Миколо, кого це ти до мене привів? Я нікого не кликала.
Уперше Ірина почула голос рідної бабусі — різкий, примхливий. Він цілком відповідав тому, що встигла розповісти покоївка.
— Спокійно, Томо, спокійно, — втомлено відповів чоловік. — Дівчина хоче працювати твоєю помічницею. Приділи їй п’ять хвилин. Якщо домовитеся, завтра вже почне.
— Скільки тобі років? — Тамара Романівна дивилася в порожнечу, і невдоволення чулося в кожному слові.
— Тридцять.
— Моїй онуці зараз теж тридцять, — голос господині раптом поник. — А звати тебе як?
— Іра.
— От же ж, збіг. Нашу онуку збиралися назвати Ірочкою. Тільки я навіть не знаю, чи народилася вона.
Тамара Романівна заговорила про минуле. Спогади були нечіткими, наполовину забутими: вона перескакувала з одного уривка на інший, не пов’язуючи їх між собою. Але за всім, що вона казала, стояли Олена й Віктор — батьки Іри.
Жалю до бабусі Ірина не відчувала. Вона могла б зараз висловити все, із чим приїхала в це місто, однак хотіла іншого: знайти найжорстокіші, викривальні, образливі слова. Такі, яких ця жінка не зможе забути.
Нарешті Тамара Романівна замовкла. Після короткої паузи вона погодилася взяти Іру помічницею.
Микола Григорович повів дівчину із собою, щоб пояснити, якої допомоги потребує дружина, і домовитися про умови. Коли з’ясувалося, що Ірина винаймає квартиру, він запропонував кімнату в гостьовому будиночку на території особняка. Там жили працівники літнього подружжя.
— У мене маленька дитина, — сказала Іра. — Поки я працюю, з ним удень залишається няня.
Микола Григорович дозволив оселитися разом із сином. Няню теж обіцяв впускати: вона зможе приходити й доглядати малюка весь час, поки Іра зайнята в господині.
Наступного дня Ірина вийшла на роботу. До нового дому й обов’язків вона звикла досить швидко. Покоївка, яка підказала вакансію, раз у раз прибігала дізнатися, чи сильно їй докучає Тамара Романівна.
Скаржитися Ірі було ні на що: господиня виявилася золотою. За помилки вона не сварила, затримки зносила спокійно. Навіть якщо не надто меткий Богдан не встигав приготувати на кухні щось на її особливе замовлення, помічниці від неї не перепадало.
Минув місяць. Вечорами Іра займалася сином, а вдень і далі обмірковувала розмову з бабусею. Добирала суворі фрази, якими змусить її згадати, що вона зробила, і до кінця життя шкодувати про свою жорстокість та несправедливість.
Тим часом Тамара Романівна змінювалася. За останні два тижні вона стала говорити тихіше, стриманіше. Це помітили всі працівники дому, а потім і Микола Григорович.
Одного вечора він увійшов до кімнати, де Ірина допомагала господині приготуватися до вечері.
— Томо, що скажеш про нову помічницю? Вона в тебе понад місяць. Іще не набридла? Залишаємо чи іншу пошукати? — Він підморгнув Ірі.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.