Життя без прикрасТамара Романівна ненадовго замовкла, наче дослухалася до чогось, а потім сказала те, чого чоловік ніяк не очікував:
— Миколо, я наважилася на операцію. Хочу, щоб усе зробили якнайшвидше.
Микола Григорович рішуче заперечив:
— Робити це треба було десять років тому, коли ти була міцнішою. За останні роки серце геть ослабло. Яка тепер операція? Лікарі категорично проти, вони ж побоюються, що все скінчиться погано.
— Моє рішення остаточне, — перебила його дружина. — Завтра поговориш із лікарями, нехай призначать день. Якщо потрібен документ, що всю відповідальність я беру на себе, підпишу будь-який.
Чоловік був приголомшений. Тамара давно навчилася обходитися без зору й не раз запевняла його, що це їй не заважає: людина здатна до всього пристосуватися. Тепер вона вимагала операції, хоча небезпека стала ще більшою. Причину свого раптового бажання дружина пояснювати нікому не збиралася.
Ще через тиждень почалася підготовка. Лікарі обіцяли відновити не менш ніж 60% зору — цього вистачило б, щоб в окулярах добре бачити. Але обіцянка залежала від двох умов: Тамара Романівна мала вийти з наркозу, а її серце — витримати втручання.
Сама вона в успіху не сумнівалася. Говорила про це з такою твердістю, що навіть лікарі, які раніше ставилися до цього насторожено, починали вірити у сприятливий результат. Микола Григорович усе ще не розумів, що змусило дружину піти на цей ризик.
За тиждень до операції її поклали в стаціонар: потрібно було хоч трохи підготувати серце до майбутнього навантаження. На час відсутності господині Микола Григорович виплатив Ірі відпускні. Микола Григорович просив її нікуди не йти — після лікарні Тамара Романівна хотіла бачити біля себе тільки цю помічницю.
Зарплату Ірині підвищили вдвічі, щоб спокійніше чи вигідніше місце за межами особняка її не спокусило. Вона не заперечувала: у дідуся з бабусею заробляла непогано, а коли повернеться в село, гроші їй ой як стануть у пригоді.
Тільки батька Іра так і не побачила. Віктор не пробачив матері того, що вона зробила з Оленою, і в батьківському домі не з’являвся.
Микола Григорович зателефонував йому й попросив приїхати. Пояснив, що мати збирається на операцію і може її не пережити. Але Віктор відмовився навідати літню жінку. Знову сказав батькові, що матері в нього немає: справжня мати ніколи не вчинила б так із сином та його вагітною нареченою.
Ірина намагалася знайти адресу Віктора, щоб хоча б здалеку на нього глянути. Знайти не вдалося.
У день операції, за годину до її початку, Іра разом із Миколою Григоровичем прийшла до палати. Поговорили про дрібниці, після чого Тамара Романівна попросила помічницю вийти.
— Миколо, ти знаєш, що в людини, позбавленої зору, загострюються інші чуття? — загадково запитала вона, залишившись із чоловіком. — Нюх, слух, відчуття дотиків…
— Звісно. Це цілком природно.
— Який же ти нездогадливий, Миколо, — усміхнулася дружина.
Зрозуміти, на що вона натякає, він не встиг. Увійшла медсестра й попросила відвідувачів вийти: пацієнтку потрібно було переодягнути для операційної. Микола Григорович пішов, не розгадавши її слів, а потім і зовсім забув про них.
Операція пройшла вдало, як і передбачала Тамара Романівна. Лікарям залишалося радіти й дивуватися. Зношене серце старої жінки витримало тригодинне навантаження, а пояснити, як це йому вдалося, вони не могли.
Через тиждень Миколі Григоровичу повідомили, що дружину виписують. Він своєю чергою нагадав Ірині: час повертатися до роботи.
Через два тижні після операції Тамара Романівна вже добре бачила в окулярах. Відновлювалася вона швидко, навіть пробувала читати, хоча лікарі поки що просили не перенапружувати очі.
У неї ніби відкрилося друге дихання. Ні чоловік, ні будь-хто інший у домі не розуміли, звідки взялися такі зміни. Тамара багато ходила, гуляла на подвір’ї та в парку котеджного селища. Із сусідами, яких раніше люто ненавиділа, тепер мило розмовляла.
Їхні діти й домашні тварини ще пару місяців тому дратували її до нестями; тепер вона щиро ними захоплювалася. Сонячний день чи красиві квіти тішили її. Микола Григорович дивився на дружину й тривожився дедалі дужче: аж надто мало вона була схожа на колишню Тамару.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.