Життя без прикрасУсмішка зникла з обличчя Дмитра.
— І що вона може зробити?
— А я звідки знаю? Ти з нею збирався одружитися, не я. Тобі й відповідати.
Він подумав, перш ніж заговорити.
— Для неї важливо завжди перемагати. Якщо вирішить, що поступилася дівчиську з перехрестя, спокою не дасть.
— Чудово. Договір скоро закінчується, а Марина вже в нас на хвості. Ще й моє пальто запам’ятала.
— Через це пальто ти не взяла мамине?
— Я не взяла подарунок, бо не хочу брати чуже. Але дякую: нагадав, як легко мене в моєму пальті впізнати.
Дмитро несподівано взяв її за руку.
— Дякую тобі, Іро.
— За що?
— За твою відповідь там, біля дверей. Цілий місяць мені здавалося, що вона мене зламала. А ти сказала одну фразу, і виявилося: програла вона. Не я.
Іра подивилася на його долоню й м’яко вивільнила свою.
— Другий пункт. Наодинці ми нічого не вдаємо.
— Я й не вдавав.
— Тим паче.
З передпокою долинув грюкіт дверей, потім голос Людмили Василівни. Повернулися батьки. Андрій Миколайович голосно питав, чия червона машина щойно від’їхала від воріт: на вулиці вона мало їх не зачепила.
Іра й Дмитро перезирнулися.
— Сусіди адресу переплутали, — сказав він, виходячи до передпокою.
Батько уважно подивився на нього, але більше не розпитував.
У понеділок перед від’їздом до офісу Дмитро шепнув Ірі, що сам зв’яжеться з Павлом Григоровичем, без секретарів. Степан із напарником продовжували вчорашню роботу. На кухні Іра й Людмила Василівна пекли яблучний пиріг, а Андрій Миколайович сидів із газетою. Читання слугувало прикриттям: із миски він тягав нарізані яблука.
Про недільний візит ніхто не говорив. Іра вже майже повірила, що Марина залишила їх у спокої.
В обід від Дмитра надійшло повідомлення: «Павло Григорович призначив зустріч на четвер. Каже, цінує тих, хто телефонує сам. Дякую тобі». Іра усміхнулася й прибрала телефон.
О шостій вечора задзвонив телефон Людмили Василівни. Та поглянула на екран і здивовано підняла брови.
— Марина.
Іра завмерла з тарілками, які розставляла до вечері. Людмила Василівна пішла до вітальні; розмова була короткою, і майже весь час вона слухала. Коли повернулася, обличчя в неї було розгублене.
— Андрійку, Марина просить прийняти її. Каже, щось дуже важливе про Дмитра. Вона плакала… Я не змогла їй відмовити.
— Нехай приїде, — відповів Андрій Миколайович, відкладаючи газету.
Іра набрала Дмитра. Він був на нараді й слухавки не взяв. Тоді вона надіслала: «Марина їде до твоїх батьків. Терміново повертайся додому». Повідомлення так і залишилося непрочитаним.
Через сорок хвилин Марина зайшла в будинок. Цього разу — без усмішки й без коробки, у строгому темному костюмі. У вітальні привіталася з батьками; Іру навіть поглядом не удостоїла.
— Людмило Василівно, Андрію Миколайовичу, вибачте за такий візит. Але мовчати я більше не можу. Вас обманюють.
— Хто? — тихо запитала Людмила Василівна.
— Дмитро. І вона, — Марина кивнула на Іру у дверях кухні. — Ніяка вона не наречена. Вони знайомі лише два тижні. Раніше вона роздавала рекламу біля «Місячного двору». Сьогодні я там була, поговорила з менеджером суші-бару — він наймає цих дівчат. Ірина Бондар тиждень тому пішла, сказала, що отримала роботу на два тижні. А вчора сама зізналася мені: її найняли тимчасово. Спочатку я вирішила, що вона жартує.
Людмила Василівна повільно сіла на диван і повернулася до Іри.
— Ірочко, вона правду каже?
Іра мовчала. Дивилася на Андрія Миколайовича: він сидів нерухомо, поклавши руки на коліна. Обличчя залишалося спокійним, тільки пальці трохи стиснулися. Іра подумки машинально відлічила час: зараз за п’ятнадцять сьома, таблетки йому о восьмій вечора. Нітрогліцерин — у кімнаті, у бічній кишені його сумки.
Грюкнули вхідні двері. Дмитро зайшов до вітальні й одразу все зрозумів із побаченого: Марина, мати на дивані, нерухомий батько, Іра біля кухні.
— Що ти тут робиш?
— Розповідаю правду замість тебе. Сам же не можеш, — відповіла Марина й узяла сумку. — Я піду. Пробачте, Людмило Василівно. Я хотіла як краще.
Її ніхто не затримав. Після її відходу стало чути, як нагорі Степан складає інструменти.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.