— От що, Назаре, — сказала вона, розглядаючи його широкі плечі й засмагле обличчя. — Досить тобі на моїй шиї сидіти. Сестрі слово дала — дотримала. Виростила. Тепер сам думай, куди податися. Хочеш, у хату своєї баби повертайся, тільки постояльців спершу випровадь. Хочеш, до міста їдь. А я, може, до дочки переберуся. Сил немає господарство тримати.
Назар зібрав свої речі в невелику сумку й поїхав до великого міста. Він не знав, що на нього чекає, але лишатися в селищі, де кожен паркан пам’ятав його приниження, не міг.
Робота знайшлася несподівано швидко. У велику юридичну агенцію потрібен був водій. Назар прийшов до відділу кадрів, заповнив папери, показав документи, розповів, що нещодавно повернувся зі служби. Молода працівниця уважно подивилася на нього й сказала:
— Почнете сьогодні. Возитимете керівника. Місто знаєте?
— Поки що погано.
— Нічого, перший час навігатор допоможе. Потім звикнете.
За годину Назар уже стояв біля службової машини перед скляним входом до офісу. Коли з дверей вийшов Тарас Богданович Дорошенко, Назар іще не знав, хто перед ним. Бачив лише високого, впевненого чоловіка зі втомленим обличчям і уважними синіми очима.
Тарас Богданович сів на заднє сидіння, але раптом затримав погляд на водієві.
— Ми з вами раніше не зустрічалися?
— Ні, — чемно відповів Назар. — Я в цьому місті недавно.
— Дивно. Обличчя знайоме. Гаразд, поїхали до ділового центру. У мене зустріч.
Так почалися місяці спокійної роботи. Назар був пунктуальний, не ставив зайвих запитань, тримав машину в порядку. Тарас Богданович цінував це. У дорозі він зазвичай мовчав, переглядав документи, розмовляв телефоном або дивився у вікно так, ніби бачив не вулиці, а прожиті роки.
Одного разу раннього ранку він попросив заїхати до нього додому.
— Батьки повертаються з аеропорту, — сказав він. — Треба зустріти.
Назар уже добре орієнтувався в місті. Він подав машину вчасно, довіз Тараса Богдановича до аеропорту й вийшов допомогти з багажем, коли побачив літню пару. Чоловік із сивим волоссям і пронизливим поглядом зупинився, щойно помітив Назара. Жінка поруч теж зблідла…
