Життя без прикрас— Я думав, що знаю, — холодно відповів він.
Лєна нарешті підвела очі. У них було стільки сорому, що Маші стало ще гірше.
На вулиці вона довго не могла вдихнути. Стояла на зупинці, притискаючи до себе рюкзак, і дивилася, як люди поспішають повз із пакетами, парасолями, стаканчиками кави. У всіх був свій ранок. У неї — провал, чорна яма, у яку її штовхнули при свідках.
Увечері господиня кімнати вже знала.
— Мені сусідка сказала, до вас на роботу поліція приїжджала, — промовила вона, не проходячи далі порога. — Маріє, я не хочу неприємностей. У мене тут онуки бувають.
— Поліція не приїжджала, — втомлено сказала Маша. — Мене обмовили.
Господиня подивилася на переноску біля батареї. Бублик висунув звідти носа й одразу сховався.
— Ще й собаку притягли. Ми так не домовлялися.
Артем стояв у дверях кухні. Худенький, у розтягнутій футболці, з підручником у руці. Він усе чув.
Коли господиня пішла, він сів навпроти Маші й поставив на стіл свою скарбничку — пластикову банку з-під какао, обклеєну наліпками.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.