Роман зблід так різко, ніби з нього випустили кров. Рот відкрився, але слова не вийшли.
— Простора квартира майже в центрі, Романе. Батько-інвалід і неповнолітня донька. Ти бодай раз уявив їхні обличчя, коли підписував документи? Чи відсоток із чужої біди все компенсував?
— Ти… Ти ненормальна, — вичавив він. — Ти рилася в моєму телефоні?
Він спробував перейти в наступ, але голос тремтів. Роман відступив до дверей.
— Це робочі питання. Ти нічого не розумієш у бізнесі.
— Зате у відділі з економічних злочинів розуміють.
Аліна дістала з кишені маленький пластиковий мікрофон і кинула його на паркет до ніг чоловіка.
— Запис у слідчого. Віку взяли годину тому в офісі посередника з підробленими документами.
Роман подивився на жучок. Потім на Аліну.
У його очах змішалися тваринний страх і цілковите нерозуміння: як ця тиха зручна жінка змогла зруйнувати його ідеально зібраний світ?
У двері подзвонили. Коротко. Вимогливо. Три удари.
— Відчини, Романе, — сказала Аліна й відвернулася до кухні. — По тебе прийшли.
Клацання замка пролунало майже як постріл.
Коли Романа повели, квартира оглухла. Аліна стояла в передпокої й повільно вдихала повітря. У ньому ще тримався важкий аромат його парфумів, але з прочиненого вікна вже тягло сирим холодним вітром.
Вітром змін.
Вона пройшла на кухню, вилила в раковину вистиглий чай і довго дивилася, як темна воронка зникає у зливі. Разом із нею ніби йшли роки брехні.
Справа рухалася повільно, але вже незворотно. Олег Андрійович дотримав слова. Історія з «небезпечними травами» розвалилася, не встигнувши обрости печатками й підписами. Зате слідом почала розкриватися мережа фірм і посередників, через які Роман і Віка позбавляли житла тих, хто не міг захиститися: літніх людей, самотніх батьків, людей з інвалідністю, сиріт.
Ідеальне життя Романа розсипалося на порох.
За два тижні Аліна сиділа в лікарняній палаті, просякнутій хлоркою й ліками. Віра Павлівна дивилася на неї поверх ковдри. Інсульт відступив, залишивши перекошений кутик губ і неслухняну ліву руку.
— Де він? — насилу спитала вона, проштовхуючи слова крізь неслухняне горло.
Аліна не відвела погляду.
Вона розповіла все. Про запис. Про чужі квартири. Про людей, яких ламали заради грошей. Про Романа.
Істерики не було. Віра Павлівна довго дивилася в білу стелю, її груди важко підіймалися й опускалися. Потім здорова рука повільно потягнулася до краю ліжка й накрила пальці Аліни.
Хватка була слабкою. Але в ній була ясність….
