— Мабуть, не так зрозуміла тебе вранці, — м’яко сказала вона. — Відпочивай. Чекаю завтра.
Вона скинула виклик.
Телефон ліг на стіл поруч із вистиглим чаєм. У кімнаті поруч тихо перемовлялися Ніка й Мишко. Треба було діяти, поки важка машина формальностей не перемолола Єгора остаточно.
Аліна взяла старий блокнот із телефонами батьків учнів. Минулого року до її класу перевівся хлопчик, батько якого працював у відділі з економічних злочинів. Спокійна, ввічлива людина з уважним поглядом. Вона пам’ятала, як він на батьківських зборах спокійно й по пунктах розібрав кошторис шкільного ремонту, ставлячи адміністрації незручні запитання.
Аліна швидко набрала номер.
— Олеже Андрійовичу, добрий вечір. Це класна керівниця вашого сина, Аліна Вікторівна. Перепрошую за пізній дзвінок. Мені дуже потрібна ваша професійна допомога. Йдеться про можливе захоплення квартири й фабрикацію доказів.
Зустріч призначили за годину в цілодобовій кав’ярні біля управління. Там пахло перепаленими зернами й мокрим одягом рідкісних відвідувачів. Олег Андрійович прийшов у звичайному одязі — темна водолазка, потерта шкіряна куртка.
Він слухав Аліну мовчки, не перебивав. Обличчя залишалося непроникним, аж поки вона не ввімкнула запис.
Голос Романа й м’яке муркотіння Віки заповнили простір між чашками з вистиглою кавою.
Олег Андрійович відкинувся на спинку дивана й постукав пальцями по столу.
— Чорна схема з нерухомістю, — сухо сказав він. — Працюють грубо, але розважливо. Анонімний сигнал, спроба створити кримінальну історію, ізоляція власника. Якщо батько опиниться під вартою, дитину тимчасово заберуть. Квартира спорожніє, з’являться борги. Далі — підроблені довіреності, потрібні посередники, фіктивні угоди.
— Єгор зараз удома з людьми у формі. З аптечної ромашки йому роблять лабораторію, — сказала Аліна, стискаючи край столу так, що нігті вп’ялися в долоні. — Ми можемо це зупинити?
Олег Андрійович дістав телефон.
— Якщо все ще на стадії тиску і матеріал не встигли оформити як слід, можемо. Надішліть мені файл. І ще. Ви розумієте, що після цього ваш чоловік піде як учасник злочинної змови? Назад дороги не буде.
Аліна подивилася у вікно. Неонова вивіска дратівливо блимала в темряві. Вона згадала холодну половину ліжка, чужі парфуми, брехню за сніданком і Ніку, яка боялася залишитися сама.
— Мого чоловіка більше немає, Олеже Андрійовичу, — сказала вона. — Є людина, яка вирішила ламати чужі життя. Робіть свою роботу.
Роман повернувся надвечір наступного дня. Увійшов до квартири впевнено, як людина, звикла вважати все довкола своїм. Кинув шкіряний портфель на пуф, зняв пальто. Від нього пахло хвойним лосьйоном і дорогим рестораном.
— Алінко, я вдома! — гукнув він. — Відрядження вимотало. Угода століття, чесне слово. Вечеря є?
Аліна вийшла з вітальні. На ній були домашні джинси й об’ємний светр. Вона зупинилася у дверях, схрестивши руки.
Квартира була незвично тихою. Мишко ночував у однокласника.
— Вечеря є, — спокійно сказала вона. — Тільки боюся, тобі доведеться скасувати свої грандіозні плани. Угоди століття більше не буде.
Роман завмер. Усмішка сповзла з обличчя.
— Ти чого? Знову себе накрутила?
Він ступив ближче, спробував обійняти її, але Аліна відсахнулася, ніби від чогось брудного.
— Я втомився, Аліно. Давай без сцен.
— Як там Віка? — спитала вона.
Голос її був холодним і рівним.
— Вино встигло подихати?
